У відповідь на статтю С.Штурхецького «І Путін не допоможе» від 03.01.2003 р. Львівська залізниця вважає за необхідне подати додаткові факти та аргументи, які автор публікації не зміг або не захотів одержати і повідомити читачам.
У відповідь на статтю С.Штурхецького «І Путін не допоможе» від 03.01.2003 р. Львівська залізниця вважає за необхідне подати додаткові факти та аргументи, які автор публікації не зміг або не захотів одержати і повідомити читачам. Будинок на вул. Кіквідзе 5а у Рівному є цегляною одноповерховою спорудою, в якій 4 квартири без комунальних вигод. Цей будинок є службово-технічним приміщенням, не належить до категорії житлових і не стоїть на обліку в житловому фонді. Місцевими органами влади не прийняте рішення про відселення мешканців із цього будинку. Таким чином, Львівська залізниця не має перед родиною Олторжевського жодних передбачених законом зобов’язань. І все-таки, незважаючи на відсутність зобов’язань про відселення мешканців, Львівська залізниця запропонувала житло всім чотирьом сім’ям, які ще кілька місяців тому були прописані і проживали в цьому будинку. На даний час три сім’ї — Овдійчуків, Садовських та Бестюків — вже проживають в одержаних квартирах і їм оформлені ордери. Враховуючи те, що у 2002 році Львівська залізниця передала увесь свій житловий фонд у Рівному в комунальну власність міста, і беручи до уваги те, що нового житла в Рівному ми, станом на теперішній час, не будуємо, родині М.Олторжевського, яка складається з 4- х осіб, було запропоновано простору чотирикімнатну квартиру (житловою площею 51,7 кв. м, загальною площею 77,2 кв. м) у Здолбунові в новозбудованому житловому будинку. Новий житловий будинок, про який веду мову, збудований за сучасними вимогами, з покращеним плануванням квартир, із застосуванням нових технологій утеплення, з індивідуальним опаленням кожної квартири та новою сучасною сантехнікою. Від Рівного Здолбунів знаходиться на відстані 12 км і входить у загальну транспортну систему регіону, тобто має всі необхідні види сполучень. Стан справ у спорудженні відомчого житла такий, що сьогодні, на жаль, не кожна сім’я залізничників (а на черзі у нас понад 4500 сімей) може навіть мріяти про квартиру, яку запропонували Олторжевським. Разом з тим, я погоджуюся, що Здолбунів — не Рівне, але нагадую, що житла у Рівному ми тепер не споруджуємо і не плануємо це робити найближчим часом. Однак дивує те, що сім’я Олторжевського М.Г. відмовляється від запропонованого житла. Крім названого, сім’ї Олторжевських раніше пропонувався ще один варіант вирішення житлової проблеми: 2-кімнатна квартира із загальною кухнею та частковими зручностями і дві кімнати в гуртожитку, який заплановано переобладнати на житловий будинок з усіма зручностями. Теж не підійшло. Висловлюючись дуже м’яко, пану Олторжевському не пасувало би так гучно називати себе пенсіонером-залізничником. М.Олторжевський відпрацював у Рівенській дистанції колії лише 6 років, ще чотири роки — у будівельному управлінні. І це — увесь його залізничний трудовий стаж. Із дня звільнення пан Олторжевський втратив право на покращення житлових умов за рахунок залізниці. Ніхто із членів сім’ї п. Олторжевського на залізниці не працює і не є пенсіонерами-залізничниками, таким чином сім’я Олторжевських не має жодних законних підстав для вимог щодо покращення житла. Нагадаю пану Олторжевському ще одну обставину тридцятирічної давності. Пропрацювавши на залізниці менше року, він був поселений у названий будинок. Отже, йому одразу ж пішли назустріч і забезпечили житлом у межах тодішніх можливостей. А через два роки до нього прописалася дружина. До речі, вселили пана Олторжевського без врахування вимог чинного на той час законодавства, бо дотепер не збереглися ані ордери, ані будь-які інші документи на поселення. Оскільки справа вирішувалася тридцять років тому і сьогодні ніхто не має наміру повертатися до більш детального розгляду цих подій. Однак якщо оцінювати ситуацію з винятково принципової позиції у «стилі родини Олторжевських», то міська влада не мала законних підстав для прописки у службово-технічне приміщення ані дружини пана Олторжевського, ані його дитини та внуків. І, при бажанні, це можна довести навіть у судовому розгляді справи. Повернемося до передісторії виникнення проблеми. Задовго до настання пенсійного віку М.Олторжевський звільнився із залізниці й до виходу на пенсію працював в інших міських установах. Ще одне запитання для стурбованого родинними справами Олторжевських журналіста Штурхецького. З’ясуйте, будь ласка, де прописана і проживає невістка пана Олторжевського, яка чомусь не прописана за цією адресою, а внуки, тобто обидва її сини — прописані разом з дідусем та батьком. Однак залізниця усе-таки підійшла до вирішення цієї проблеми з врахуванням інтересів свого д-у-у-же колишнього працівника і запропонувала сім’ї М.Олторжевського гарну 4-кімнатну квартиру. Буду відвертий і з Олторжевськими, і з редакцією, і з паном Штурхецьким: інших пропозицій щодо вирішення житлової проблеми від залізниці не буде!.. На завершення хотілося б сказати про «курячу сліпоту», яка не дає Олторжевським можливості належно оцінити запропоноване залізницею житло, а журналістові Штурхецькому написати про усе це не як про знущання залізниці над родиною Олторжевських, а швидше навпаки. Олторжевські або самі не знають чого хочуть, або хочуть стільки, скільки їм не належить... Як та панянка, котра вимагала у кавалера смажених бананів. І врешті залишилась без бананів, без кавалера, але з порожньою сковорідкою...
