Благодійництвом у Рівному займалися не тільки князі та барони, бо справа ця була в ті часи благородною і навіть душевною — більш заможні охоче ділилися з біднішими.
Члени благодійного товариства «Джойнт» у Рівному, 1921 рік
Благодійність у Рівному започаткував «Джойнт»
Благодійники допомагали і старим, і малим, і нужденним. А початок цій благородній справі поклали представники американського доброчинного руху «Джойнт» — гуманітарна організація була створена на початку першої світової війни для допомоги євреям, які перебували в небезпеці. У 1921 році працівники цієї американської гуманітарної місії проводили інспекційну поїздку по території Польщі, перевіряючи умови життя єврейського населення після погромів 1918-1919 років. Після війни «Джойнт» поставляв продовольство євреям, які проживали в польських містах і селах, в тому числі і в Рівному, відправляв делегації лікарів, фахівців у галузі охорони здоров'я і соціальних працівників, створював безкоштовні їдальні, відновлював лікарні й відкривав сиротинці. До складу першої групи медиків комітету «Джойнт» входив лікар Макс Дж. Колтон. Саме він у 1921 році зробив фотографії волинських населених пунктів та їхніх мешканців, які зберігаються в архівах «Джойнт».На кожну дитину в сиротинці — по 1-2 злотих на день
В одному з документів Рівненського магістрату подано перелік усіх товариств міста (в тому числі благодійних) за етнічною ознакою: польських — 18, українських — 4, єврейських — 41, чеських — 3, російських — 1. При магістраті у міжвоєнний період працював відділ суспільного здоров'я та опіки, який здійснював щорічний статистичний облік сиріт у рівненських сиротинцях із зазначенням віку, адреси, причини прийому дитини у заклад та інформації про родину. Загалом на утримання дітей щоденно витрачалося: у 1933 році на 132 дитини — 2 злотих на особу, у 1934 році на 140 дітей — 1,70 зл. на особу, у 1935 році на 169 дітей — 1,35 зл. на особу, у 1936 році на 142 дитини — 1,20 зл. на особу.Опікунські заклади: й інтернати, і бурси
У Рівному з 1919 по 1938 рік функціонувало кілька дитячих опікунських закладів. Виховний заклад для немовлят «Голуб'ятко» знаходився на вул. Скорупки, 2 (тепер вул. 24 Серпня). Міг утримувати до 40 діток одночасно — від немовлят до 3 років. Керівниця закладу Аделя Абрамович розробила графік роботи закладу на 15 позицій, в якому лише прийомів їжі було — 6.
Рівненська єврейська дітвора, яка потребувала уваги та допомоги, 1921 рік
Як на Цегельні сиротинець відкривали
Цікавий приклад доброчинної мистецької акції в масштабі всієї держави — збір коштів від концерту на будівництво пам'ятника Фредеріку Шопену у Варшаві, який відбувся 22 січня 1926 року в актовій залі рівненської гімназії «Сокіл», про що повідомила газета «Echo Rowienskie». Можна припустити, що благодійництвом займалися рівненські громадські товариства — Католицьке об'єднання жінок, Католицьке об'єднання чоловічої молоді, Католицьке об'єднання жіночої молоді, які функціонували як у Рівному, так і в Острозі.
Сиротинець у районі Рівного, який за Польщі називався Цегельня (тепер частина міста між пивзаводом та Ювілейним)
А в газеті «Echo Wolynskie» за 1934 рік йшлося про відкриття сиротинцю у передмісті Цегельня: «Рівне, 30 жовтня… Завдяки римо-католицькому Товариству доброчинності, яке охопило увагою на лише наше місто, але й околиці, дякуючи невтомній енергії голови Товариства, деканові Рівненської парафії, ксьондзу Людвіку Сиревичу, виросло у передмісті Цегельня двоповерхове приміщення сиротинця. Три актові зали, кільканадцять кімнат відпочинку, навчальні класи та кімнати трудового навчання. Розміщуватимуться в тому притулку кілька десятків діток. Опікуватимуться ними сестри-урсулянки церкви Серця Ісуса Христа, які прибудуть на службу до Рівного… Цегельня — одне з найзанедбаніших передмість Рівного, в якому проживає робочий люд. Зусиллями та волею добрих людей виросло приміщення сиротинцю… Багато там ще треба зробити… Не забуваймо про сирітські долі…» — писав тоді журналіст волинського часопису.
Сироти біля безкоштовної їдальні в Рівному
«Центос» Шпігельберга, гімназія Штейнгеля, Допомогове товариство Богацького…
Єврейська громада Рівного, яка, до речі, мала свій міський уряд, трималася разом і швидко реагувала на першочергові соціальні потреби. Товариство опіки над рівненськими сиротами єврейського походження «Центос» («Сentos) очолював Лейба Шпігельберг, журналіст, видавець. Цей ініціативний чоловік організував збір благодійних внесків та поширив на Волині мережу цієї благодійної організації. До речі, активною членкинею рівненського товариства «Центос» була Хая Сандберг, бабуся відомої поетеси Зузанни Гінчанки. Хая Сандберг, власниця мережі рівненських аптек та аптечного складу в Рівному, завдяки своїй філантропічній діяльності здобула неабияку симпатію та визнання у незаможних. Серед відомих благодійників — Хана Шраєрова, корінна рівнянка, власниця мануфактурних складів, яка власним коштом побудувала приміщення релігійної школи для 250 незаможних дітей. А Веніамін Епель, уродженець Здолбунова, керівник товариства дрібних купців Рівного, в 1934 році, займаючи посаду міського радника, очолив товариство допомоги убогим хворим «Лінас Хацедек». Давид Фласхнер, доктор філософії, директор гімназії «Освіта», до 1939 року очолював благодійну організацію «ТОЗ» (товариство охорони здоров'я єврейського населення). Михайло Бергман, доктор філософії, заступник директора рівненської гімназії «Освіта», був членом товариства опіки над єврейськими сиротами «Центос».
Діяльність Російського православного благодійного товариства (РПБТ) також демонструвала зразок гуманізму. Перш за все допомогу надавали учням російської гімназії, дітям осіб, що втекли від Жовтневого перевороту та переслідувань у Росії і які не мали засобів для оплати навчання — майже третина учнів вчилася за рахунок цього товариства.
Окреме приміщення російської приватної гімназії було побудоване на благодійні внески, головно, за кошти барона Федора Штейнгеля. Знаходилося воно на вул. 13 Дивізії й дотепер не збереглося. Внески членів товариства (а було їх 162) коливалися від 1 злотого на місяць до великих пожертв від поміщиків та купців. Пожертви приймали як грошима, так і продуктами — для утримання безкоштовних їдалень, амбулаторій, бібліотеки та сиротинців. Першим президентом товариства став протоієрей Микола Рогальський, згодом — відомий рівненський адвокат С.?Я. Панченко. До речі, Російське благодійне товариство було всепольською організацією з багатьма місцевими відділеннями та головним правлінням у Варшаві. Наприклад, крім Рівного, його відділення існувало в повітовому центрі — Здолбунові, великий осередок був також в Острозі.
Діяли й українські благодійні товариства та організації. На жаль, з якихось причин ця діяльність зафіксована в документах архіву досить стримано й уривчасто. В українському середовищі виділялося Українське допомогове товариство, зареєстроване в уряді Волинського воєводства 2 серпня 1929 року. Нараховувало воно 150 членів, головою був Юрій Богацький. Українські діти-сироти виховувалися у виховному закладі «Голуб'ятко» та в сільськогосподарській бурсі Polska Macierzy Szkolna.
Активними у благодійницькій діяльності були православні церкви та жіночі громадські організації. До прикладу, рівненський «Союз українок» у грудні 1926 року зібрав речі для жінок інтернованих військовослужбовців УНР у таборі міста Каліш. У квітні 1933 року вони створили тимчасовий комітет допомоги потерпілим від повені та граду на Поліссі й зібрані кошти відправили поліщукам на відшкодування матеріальних збитків. На Великдень до Рівненської тюрми надсилали пасхальні подарунки.
За спогадами рівнян, директору Рівненської української гімназії Федору Пекарському було властиве намагання обов'язково вивчити здібних українських дітей, які не мали засобів для цього.
Благодійницьку діяльність здійснювало й волинське православне духовенство, хоча іноді й саме потребувало допомоги. 22 листопада 1931 р. створено Тимчасовий церковно-громадський комітет при Православному митрополитальному благодійному товаристві для надання допомоги постраждалим від безробіття. Очолив його митрополит Діонисій. При Синоді Польської автокефальної православної церкви діяло доброчинне товариство. Благодійну діяльність «Української школи на еміграції при Головній управі Українського Центрального Комітету в Польщі» наприкінці березня 1936 р. підтримав архієпископ Олексій (Громадський). Він благословив опублікувати інформацію про збір коштів для дітей емігрантів та доручив Волинській духовній консисторії через благочинних повідомити священикам про акцію.
Притулки для старців
Сучасний вигляд приміщення будинку старців на вул. Гетьмана Мазепи
Стосовно старших людей, які потрапили в тяжкі життєві умови і потребували допомоги, статистику вів відділ охорони здоров'я та опіки Рівненського магістрату. Фіксували умови життя, вказували адресу нужденного і пропонували варіант виходу з тяжкого становища. Наприклад, передати його на утримання дітей або перевести до притулку чи надати одноразову грошову допомогу в розмірі 10-25 злотих.
Старці єврейського будинку престарілих
Притулків для старших людей було декілька. Один з них знаходився на сучасній вулиці Дорошенка — цей будинок існує дотепер. Притулок для старців юдейського віросповідання знаходився на теперішній вулиці Гетьмана Мазепи, тепер тут Торгово-промислова палата. Будівлю подарував мешканець міста Файвіш Оксенгорн єврейській громаді під створення притулку.
Єврейське населення лікувалося у шпиталі, спеціально побудованому на гроші меценатів Рівного на сучасній вулиці Дворецькій (колись Димитрова та Шпитальна). Дотепер це приміщення не збереглося. Медики лікувального закладу консультували та здійснювали медичні огляди як у дитячих сиротинцях, так і в будинках старців.
Не можна не згадати і про Всепольські організації — Польський Червоний Хрест, Товариство боротьби з туберкульозом, Товариство безпроцентних позичок «Гемілус Хесед», Польське благодійне товариство, які успішно діяли на території Волині увесь міжвоєнний період.
