А потім прийшов час перейменувань, яких мені довелося пережити щонайменше п’ять. Перше сталося коли я був у середній групі дитсадка. Тоді вулицю Сталіна, на якій ми жили, перейменували на Ленінську, сусідні вулицю Хрущова на Димитрова, а Ворошилова на Паризької Комуни і так далі. Потім, через десять років, Ворошилова повернули, назвавши їм нову вулицю поруч з «Надозорцева». Ще за вісім років Ленінська стала Соборною, Паризької Комуни – Дубенською, Димитрова – Дворецькою. Згодом містом прокотилося ще дві хвилі перейменувань і тепер я остаточно заплутався згадавши маму, яка ще довго називала сусідні вулиці старими назвами, навіть тими, яких я не застав.
Та повернімось до Любові Дозорцевої, яка нічого поганого місту не зробила. Не була ані комуністичним начальником, ані ворогом України, ані кимось іще нехорошим. Вона просто була одною з тих, хто збудував той проспект, який потім назвали було її іменем. Але це нікого не зупинило – проспект Дозорцевої вже третій десяток років зветься вулицею Князя Романа. Звісно, що народ, що там живе, працює чи торгує, не знає хто це такий, так само як не знав хто така була Дозорцева. І тому ще досі, запитавши як пройти, можна почути старе добре «Надозорцева». Чому ні? Може Дозорцев – це прізвище того самого Князя Романа?
І це ще далеко не все. Причина проста – кожна нова влада чомусь вважає, що прийшла навічно і намагається увічнити свою владу перейменуваннями вулиць, майданів та проспектів. Ніби не здогадується, що колись влада стане іншою і зробить те ж саме. І коли всі остаточно заплутаються, може і з’явиться вулиця Романа Дозорцева…
