Один з найвідоміших українських фотографів, одесит Борис Бухман вирішив показати рівненським любителям фотографії Ізраїль, куди він сам потрапив вперше. Виставку у краєзнавчому музеї так і назвали — «Ізраїль. Перше побачення». Фотограф жартує, що він відзняв цю країну на генетичному рівні. А тому вона зовсім не нагадує прості репортажні експозиції з серії «нотатки подорожнього», а зображує євреїв з ноткою філософії та відчуттям близькості для автора.
— Що намагалися побачити в Ізраїлі? — Я взагалі, коли кудись їду, мені цікаві насамперед люди. Архітектуру знімати важко, адже треба вибрати час — щоб сонце не заважало. А люди у будь-яку погоду — люди. Я їхав у Ізраїль знімати хупу — весілля брата моєї дружини. Це четвертий показ виставки, до цього її бачили в Одесі, Харкові, Кривому Розі. Я був у Німеччині, Франції, чотири рази в Америці, але з виставками не склалося. Мені казали, що Ізраїль я відзняв на генетичному рівні. Я ж не можу відірвати себе від єврейства. Ізраїль — це історія основних релігій, адже і християнство, й іудаїзм, і навіть іслам ідуть коренями сюди. І ці ортодокси, котрі присутні на моїх світлинах, — це хранителі віри. Вони взагалі багато чого у собі зберігають. Звісно, мені цікавіший був Єрусалим, аніж сучасний Тель-Авів. Ми йшли у суботу, священний для іудеїв день, старовинні порожні вулиці й десь раптом заспівав мулла. Ми наче перенеслись у древність. Приблизно такі самі відчуття біля Стіни Плачу. — Що знімаєте у себе вдома? — В Одесі я знімаю все — весілля, банкети, різні заходи для журналів та газет. Але те, що роблю для себе, — це хобі, зокрема, й ця виставка. Доводиться, звісно, витрачати на це гроші. Але, врешті-решт, всіх грошей не заробиш, треба щось і витрачати. — В Одесі фотограф може щось заробити? — Гарний фотограф завжди добре заробить. Якщо ти професіонал, то повинен бути професіоналом до кінця. Гарний фотограф — гарний психолог. Якщо погано спілкуєшся з клієнтами, у тебе погано буде з валютою. Якщо до весілля поставитись як до халтури, такі вийдуть і самі світлини. Вважаю, насамперед потрібно дивитись на людей, які до тебе приходять, думати, чим ти можеш їм допомогти. А вже потім ставити ціну. Людина має бути тобі вдячна, тому вона захоче дати більше. Наприклад, для мене немає негарних наречених. Якщо ти не закохаєшся, в доброму сенсі цього слова, у наречену, нічого цікавого не буде.
