В інтерв’ю міський голова Вараша Олександр Мензул розповідає про те, як війна вплинула на плани щодо розвитку Вараської громади, з якими новими проблемними питаннями довелося стикнутися й вирішувати їх під час війни.
— Вараська громада в області першою увімкнула опалення. Хоч інші міста на Рівненщині розпочинали опалювальний сезон після 15 жовтня. Чому Вараш робить інакше?
— Почати опалювальний сезон раніше було вирішено через неодноразові звернення від освітян. Вони просили направити тепло у дитячі садки та школи. Адже кілька ночей були заморозки, дітям було некомфортно. До запуску опалення уже всі були готові: й Рівненська АЕС, і наші комунальні служби. Тому для нас це не склало якоїсь проблеми.
— Під час запуску опалення в одному з ОСББ в місті були проблеми. Що там трапилося?
— У будинку виникли проблеми з оформленням документів, які необхідні для подачі тепла. Однак там жодних технічних нюансів чи поломок не було.
— Часто у розмовах можна почути, що завдяки атомній станції тепло для міста майже нічого не коштує. Наскільки це правда?
— Насправді ніякого тепла Рівненська АЕС не виробляє. Це тепло відбирається від турбіни атомної станції та перенаправляється у місто. Якщо говорити у цифрах, то гігакалорія тепла обходиться нам орієнтовно у 250 гривень. І це значно дешевше, ніж в інших містах. Адже атомна енергія є набагато дешевшою, ніж опалювати газом. Потужності Рівненської АЕС настільки великі, що місто може отримувати тепло цілий рік безупинно. Оскільки у нас доволі низький тариф на теплопостачання для населення, то це й дозволяє починати опалюваний сезон раніше.
— Чи вистачає на Рівненській АЕС потужностей, щоб обігрівати й сусідні населені пункти?
— Так, потужностей у станції вистачає. Проблема лише в тому, що відсутні мережі, щоб подавати тепло ще й на інші села. Колись були амбітні плани підключити до централізованого опалення сусідні села Стару Рафалівку та Бабку. Але для прокладання комунікацій туди потрібні сотні мільйонів гривень. Це доволі витратно нині. Можливо, у майбутньому з розвитком агломерації Вараш буде пов’язаний комунікаціями із сусідніми селами. Але це далеке майбутнє.
— На території громади відновлено «Пункти незламності». Наскільки у них є необхідність?
— «Пункти незламності» потрібні для того, щоб надавати допомогу людям у випадку надзвичайних ситуацій. За звичайних обставин у них немає потреби. Однак триває війна. Минулого року через ракетні удари росії у Вараші зникало електропостачання. Якщо немає «світла», то й не буде тепла, бо всі будинки обладнані електричними насосами та різними приладами обліку. Якщо щось трапилося з електропостачанням, то надати допомогу людям може лише «Пункт незламності». Торік місто Вараш кілька годин було без електрики. У цей час активно працювали чотири «Пункти незламності». Добре, що наші енергетики змогли швидко вирішити проблему. Однак цього року ми також облаштували кілька «Пунктів незламності» у Вараші. З цим нам допомогла Рівненська ОВА. Зараз ще допрацьовуємо питання з генераторами. Бо ті, що є, для нас виявилися заслабкими. Потрібні сильніші дизельні генератори, і ми їх купимо.
— Триває війна. Наскільки готова критична інфраструктура Вараша до екстремальних ситуацій?
— Було проведено значну роботу. Усі наші комунальні заклади забезпечені як генераторами, так і засобами, які необхідні для нормальної роботи. Навіть була ситуація, коли усе це ми змогли випробувати. Адже тиждень тому був сильний буревій. Через це місто Вараш певний період було без «світла» у зв’язку з погодними умовами. Однак ніякого колапсу в місті не виникло, бо усі генератори запрацювали в автоматичному режимі. Готуємося до будь-яких сценаріїв. Поки немає ситуацій, які були восени минулого року. Маю на увазі ракетні удари, які залишили всю Україну без електроенергії. Нам тоді вдалося відновити електропостачання у Вараші за три години.
— Запитаємо у вас про інвестиції. Під час пандемії коронавірусу Вараш закупив дорогу кисневу станцію та облаштував ПРЛ-лабораторію. Наскільки вони були необхідні та чи зараз вони використовуються?
— Таке обладнання місто придбало, коли саме починався пік захворювання на COVID-19. Завдяки кисневій станції було врятовано життя кількох сотень людей. Нагадаю, що тоді по всій країні був хаос із медичним киснем. Всі міста боролися за поставки медичного кисню зі Львова, а тоді була зима, що ускладнювало доставку медичного кисню до лікарень по країні. Однак у Вараші хворі постійно були забезпечені медичним киснем. Під час пандемії наші лікарі та родичі хворих набагато менше нервувалися, бо знали, що хворі у Вараші цілком будуть забезпечені киснем. На мою думку, якщо нам вдалося врятувати хоч одне людське життя, то кошти було витрачено недарма. Зараз медичний кисень виробляється у штатному режимі для потреб лікарні. Ще зауважу, що зараз чомусь медичний кисень дорожчий, ніж був тоді при епідемії. Однак у нас є своя киснева станція.
— Нещодавно стало відомо, що Вараська громада тримає першість з доходу на душу населення. Наскільки це важливий показник?
— На мою думку, не варто порівнювати Вараш із Монако, який тримає першість з доходу в Європі на душу населення. Жартую, звісно. Але Вараш має добру дохідну частину. Також скажу, що, окрім доходу, є й витратна частина бюджету. Адже ми направляємо чимало коштів до державного бюджету. З бюджету Вараша в рік держава забирає понад 180 мільйонів гривень. Можна пожартувати, що це наш податок на багатство... По-друге, наявність великої кількості доходу свідчить про те, що наша громада має й великі потреби. Наприклад, забезпечення усіх соціальних виплат. Є категорія соціальних виплат, які платить держава, а є категорія, яку платить громада. Під час війни ми спрямували чималі кошти на питання оборони. Йдеться про понад 70 мільйонів гривень допомоги для поліцейських, Національної гвардії, СБУ, територіальної оборони та Збройних сил України. Щотижня до міської ради надходить чимало звернень про допомогу від бойових частин, де служать захисники з Вараської громади.
— Наскільки Вараш є привабливим для молоді?
— Напередодні війни у нас був доволі амбітний проєкт, який ми почали реалізовувати. Однак він був на стадії розробки проєкту і технічної документації для створення Data-центру. Він мав бути розміщений поблизу Рівненської АЕС потужністю близько 250 мегават. Це був би перший подібний центр в Україні. Ми хотіли зробити його на прикладі відомої Силіконової долини у США. Але через війну змістили реалізацію цього проєкту в термінах.
Усім відома тенденція, що молодь тягнеться до мегаполісів. До тих міст, де вони навчаються у вишах. Після навчання діти знаходять там роботу й уже не повертаються назад до провінції. Однак якщо молодь виїжджає з районного центру, то його розвиток апріорі неможливий. Але після початку бойових дій до нас приїхало дуже багато молоді, що стало стимулом для пожвавлення молодіжного руху в громаді. При міській раді запрацювала молодіжна рада, розвивається молодіжний центр. Молодь пропонує різні проєкти, які намагається підтримати громада. Особисто я мрію, щоб Вараш став містом, з якого не хотілося б їхати.
Якщо згадувати успішні історії в цьому напрямку, то можна згадати Харків. Там багато молоді працює в ІТ-компаніях, головні офіси яких знаходяться за кордоном або в інших містах. Нам потрібно зробити щось схоже. Якщо це зробити, то є велика надія, що молодь не лише повертатиметься у Вараш, але й звідси не виїжджатиме.
— Було оголошено, що Вараська громада чи не єдина в області, яка розробляє комплексний план просторового розвитку. Що це таке?
— Ідея полягає в тому, щоб повністю оцифрувати громаду. Тобто ми створюємо систему, на якій буде все, що є у громаді. Ця система дозволить інвестору відкрито отримати умови для будівництва нового об’єкта. В системі будуть абсолютно всі дані про Вараську громаду. Будь-який інвестор зможе переглянути абсолютно все, що є у громаді, та побудувати свої плани. Можливо, це звучить трохи незрозуміло для пересічних громадян. Однак такою системою можуть похвалитися лише деякі міста в Україні. Як правило, ці міста успішно розвиваються.
— Якщо повернутися до теперішніх реалій. Нещодавно у Вараській громаді почали навчати основ цивільної оборони. Що це за навчання?
— Це спільний проєкт нашої бригади територіальної оборони та міста. З моменту вторгнення у Вараській громаді багато патріотів стали до лав Збройних сил України. Тому з часом у нас виникла ідея навчити цивільних людей правил поведінки у бойових умовах. Люди мають знати, як правильно виживати, як надавати допомогу собі й іншим та як поводитися зі зброєю. Кілька днів на тиждень проходять такі курси. На них навчаються люди, які далекі від такого поняття, як війна. Але вони розуміють, що такі навички потрібні, бо ніхто не знає, що буде завтра.
— Розкажіть про підтримку військових Вараською громадою…
— З міського бюджету регулярно виділяються кошти на оборону. Адже різні військові частини надсилають до нас свої запити. Було підраховано, що ми уже витратили на оборону близько 70 мільйонів гривень. Оскільки громада не може купувати зброю з бюджету, то направляємо кошти безпосередньо до військових частин. Є такі військові частини, які просять у нас щось їм купити. Їхній командир так прямо й говорить: «Ми не маємо часу проводити торги, бо воюємо. Тому просимо вас придбати нам ось це». Співпраця із ЗСУ відбувається постійно. Підкреслю, по-перше, це наш пріоритет як громади. По-друге, ми просто не можемо відмовити військовим, бо у різних бойових частинах служать мешканці Вараської громади. І святим обов’язком для нас є підтримувати армію та своїх людей.
