«Хлопці стояли, кажуть: записуємось добровольцями. І я теж, бо хто, як не ми», — згадує боєць.
Позивний «Фартовий» отримав ще під час навчань. «Командир глянув і каже: “Будеш Фартовий. У тебе удача в очах”», — усміхається Ілля.
Він воював рік і місяць на Донецькому напрямку, де доля справді випробувала його фарт.
«Стояв, робив каву, коли прилетіло. Вибух, хвиля, полум’я. Побратим наклав турнікет, витягнув мене з-під обстрілу. Ще одна ворожа FPV-дрон упала поруч — не розірвалася. Думаю, от воно — моє везіння».
Після важкого поранення були операції, лікування, п’ять місяців реабілітації — і знову повернення до служби.
«Я не шкодую. Бог дав вижити — значить, треба далі служити», — каже Ілля.
До війни він працював у лісі: лісником, столяром, бензопильником. Каже, саме там навчився терпінню й витривалості.
«Побратим — це більше, ніж брат. Страшно не за себе, а за того, хто поруч».
Вдома Іллю чекають бабуся і молодша сестра. «Бабця плакала, коли я йшов. Казала: “Навіщо тобі це?”. А я відповів: “Бо хто, як не я”».
Під час лікування боєць зустрів медикиню Маргариту, яка допомагала йому відновитися. «Так і зійшлися. Тепер будемо разом», — каже він.
Після Перемоги Ілля мріє здійснити давню мрію — поїхати в Єгипет.
«Найголовніше — залишатися людьми. Допомагати, підтримувати, бути добрішими. Бо без цього — ніяка перемога не матиме сенсу».
