Травень профспілковий

365 0

Дивовижні відкриття очікують на нас буквально щодня. Варто лише інколи піднімати голову від смартфону та дивитися навсібіч.

Насправді я знав, що у нас досі існують профспілки, від діяльності яких нікому з нас ані холодно, ані жарко. Знав також, що керівникам тих профспілок ведеться зовсім непогано — грошей вистачає, щоб не сказати більше. Ці гроші вони мають від наших з вами внесків. А також від моря нерухомості, яка досі залишається у тих профспілок на балансі. Про це мало хто знає — не до цього нині народу, який вже третій десяток років сам якось захищає свої права. Профспілкам же, точніше їхнім небідним керівникам, хтось, напевно, підказав, що можна було б і показати свою діяльність. Ось і показали! Останній раз я таке бачив понад чотири роки під час «антимайдану», розгорнутого на території парку в центрі Києва. Тоді групи людей, привезених із населених пунктів навколо столиці, нудилися там за «суточні» та харчі. Видовище було не з приємних. Думав, що це вже минуло назавжди — до нинішніх «платних демонстрантів», які чи не щодня «працюють» біля Кабміну та парламенту, усі вже звикли і сприймають їх як частину столичного пейзажу. Та й вони воліють зайвий раз не світитися, аби не видати тих, хто їм за це платить. Аж раптом першого травня у центрі Києва з’явилося кілька сотень людей, чий зовнішній вигляд свідчив про нестоличний та нездоровий спосіб життя. Вони пройшли з розданими прапорами та гаслами по Хрещатику, але не розійшлися потім як «професіонали», а почали тинятися довкіл. Організаторам довелося побігати, аби їх позбирати, та повідводити на «місця збору», де була організована «святкова програма». Новітніх борців за права трудящих розмістили на території дитячої спортшколи поблизу Дніпра, де для них були не лише накриті столи, а ще й грали найняті для цієї мети музики. Скажете, що тут такого? Нічого, окрім маленької дрібниці — усе це було зроблено на профспілкові гроші. А протестів насправді не було, навіть для виду. Бо навіщо протестувати керівникам профспілок, які й так катаються як сир у маслі? Невже їм треба було таким чином «списати гроші», як у давні добрі часи, коли на святкування «дня хіміка» чи «дня будівельника» списувалося усе, що начальство вкрало та пропило за попередній рік? Пригадуєте, як це було? Хто тоді рахував ті котлети? Нагодували сотню, а написали, що тисячу. Так і тепер: профспілки десь у себе запишуть, що витратили на протести у «день праці» стільки?то мільйонів. Яких насправді ніхто не рахуватиме. Ані ми, які вже давно про ці профспілки забули, ані ті кілька сотень «демонстрантів», яких привезли до столиці, щедро нагодували і відвезли додому. Хіба можна після такого скасовувати «свято першого травня»? Отож! 

Микола НЕСЕНЮК.


Поділися з нами новиною! Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Коментарі (всі коментарі проходять модерацію)

Залиште вiдповiдь

Читайте також