У роки революції колекція унікальних коштовностей Фаберже безслідно зникла. Але за останні 20 років понад 200 предметів з неї з клеймом фабрики Фаберже було продано на антикварних аукціонах «Сотбіс» і «Крісті» за захмарними цінами. Хто їх продає і хто купує? Розголошувати таку інформацію організатори торгів не мають права.
Проте деякими секретами, пов'язаними з ювелірним мистецтвом, поділився під час свого перебування в Полтаві Валентин Скурлов, фахівець з ювелірного мистецтва з Санкт-Петербурга, експерт міністерства культури Російської Федерації, вчений-консультант Російського відділу аукціонного дому «Крісті» і офіційний представник правнучки Карла Фаберже Тетяни.
«Дружина імператора Миколи II найкращим подарунком для себе вважала скриньку з нефриту»
За словами Валентина Скурлова, основні покупці раритетів на аукціонах — нові росіяни, українці і арабські шейхи. Особливим шиком серед можновладців вважається вивішувати портрети президентів у рамках від Фаберже. Не дивно, що більшість наших сучасників ототожнюють ім'я Фаберже винятково з декоративними пасхальними яйцями. Аж до 1988 року матеріали про великого ювеліра були засекречені. Фірма Фаберже випускала різні жетони, військові відзнаки, тарелі, канцелярське приладдя, навіть скрині, шафи, секретери, крісла. Дружина царя, велика княгиня царського дому Романових Олександра Федорівна, наприклад, найкращим для себе подарунком вважала скриньку з нефриту.
Справжніми витворами мистецтва можна назвати електричні дзвінки, які складали на підприємствах Карла Фаберже. Перші екземпляри дзвінків було встановлено в Зимовому палаці в 1888 році, коли будівлю електрифікували. Одному з американських колекціонерів вдалося зібрати близько 70 таких дзвінків з клеймом фабрики Фаберже. Особливе місце в спадщині придворного ювеліра займають настільні механічні годинники з камінням. У годиннику першого класу, наприклад, одного заведення вистачало аж на вісім діб.
Досить великий асортимент і оригінальних фігурок «Російські типи», вирізаних з уральських самоцвітів. Ювелір виконував їх на догоду імператорському захопленню. Микола II купив 21 фігурку, і одну з них — «Жінка, що йде в лазню» — подарував своїй сестрі Ользі. Значну частину випущеної колекції (відомо, що вона складалася з 68 фігурок) зібрав нафтовий король Росії Еммануїл Нобель. Він любив запрошувати гостей і кожному вручати подарунки у вигляді предметів від Фаберже, загорнутих у серветку. Особливість цих фігурок в тому, що вони кріпляться до підставки без штирів, чого не можуть виконати сучасні майстри-каменерізи. У 2005 році фігурка «Боярин» заввишки 15,2 сантиметра з пурпурину та інших каменів була придбана на аукціоні за 1 мільйон 800 тисяч доларів російським бізнесменом і вручена в подарунок одній з перших осіб держави.
Зараз по аукціонах «гуляють» і наперсні хрести Фаберже — їх було зроблено близько сімдесяти, ікони, яких було більше сотні. Загалом продукція Карла Фаберже — це не тільки сувеніри у вигляді великодніх яєць. В роки першої світової війни на фабриці випускали й срібні шприци, їхня кількість досягала мільйона штук.
Починаючи з моменту заснування фірми в 1842 році Густавом Фаберже, батьком Карла, і аж до революції 1917-го в книгах товарного обліку зроблено понад 260 тисяч записів. Відомо, що Карл зберігав цінності в броньованій кімнаті-сейфі, їхня вартість обчислювалася близько 7,5 мільйона золотих рублів. На той час це був один з найкращих в Росії броньованих сейфів. Майстер обладнав його у своєму петроградському будинку, де знаходилися магазин і майстерні і де проживали деякі майстри. Так-от, кімнату-сейф на ніч піднімали на рівень другого поверху, а для надійності тримали під струмом. Клієнти, знаючи про бездоганну чесність Карла Густавовича, найчастіше довіряли йому свої коштовності, а після Лютневої революції, коли почалися нальоти і грабежі, більш надійне місце важко було знайти.
«Вкрали», «пропало», «знайшло ЧК» — такі помітки на списку захованих речей залишив син ювеліра через 10 років після еміграції
На жаль, після встановлення влади більшовиків придворному ювелірові залишатися в рідному місті було небезпечно. Частину своїх робіт він прилаштував у родичів, майстрів, друзів, слуг, яким довіряв. Тільки в Петрограді таких адрес було тридцять. Через 10 років після вимушеної еміграції старший син Карла Густавовича Євген розшукав всього 14 схованок. Біля інших адрес у списку під заголовком «Де заховані наші речі» він змушений був писати «вкрали», «пропало», «знайшло ЧК».
За достовірними даними, в березні 1919 року тільки з тайників у підвалах московського відділення фірми на Кузнецькому мосту чекісти вилучили 2 400 предметів, виготовлених на заводах придворного ювеліра. Пізніше зібрали товарні книги всіх ювелірних майстерень з адресами клієнтів. У людей вилучали діаманти, золоті вироби, а їх самих садили у в'язниці. Багато художників і майстрів фірми змушені були виїхати за кордон, де померли в злиднях.
Сам Карл Фаберже перед від'їздом до Риги (у грудні 1917-го) здав свій будинок в оренду швейцарській місії (по-сучасному — посольству). Плати не взяв, зате залишив послу на зберігання шість валіз з речами сім'ї та саквояж з цінностями. Згідно з описом, складеним на двадцяти сторінках, в якому вказувалися найменування, номер виробу, наявність у ньому дорогоцінних каменів і ціна на 1913 рік, вартість «саквояжа» перевищувала 1,6 мільйона золотих рублів. Для порівняння: кілограм свинини тоді коштував тридцять копійок, кілограм паюсної чорної ікри першого сорту — 1,80, черевики літні — два рублі, хороша дійна корова — шістдесят. А середня зарплата була 24 рублі. (На 2010 рік один «миколаївський» рубль дорівнював 1335 сучасним російським рублям і приблизно 350 українським гривням).
Все це стало здобиччю чекістів, що полювали за буржуазними цінностями. Їм вдалося зламати і кімнату-сейф, де, крім інших цінностей, зберігалися два останніх яйця, виготовлених на замовлення царя у подарунок імператриці Марії Федорівні (матері Миколи II) і Олександрі Федорівні на Великдень. Лютнева революція 1917 року, як відомо, відбулася за 32 дні до Великодня.
 |
 | |
Реквізовані твори мистецтва, в тому числі вироби фабрики Фаберже, Наркомат зовнішньої торгівлі СРСР за наказом Сталіна активно виставляв на аукціонах, щоб поповнити державну скарбницю. Тоді було продано 14 яєць з клеймом Фаберже, причому деякі пішли всього по чотириста доларів. Вельми активним покупцем дешевої культурної спадщини Радянської Росії був дилер Фаберже Арманд Хаммер, американський бізнесмен українського походження (його батько родом з Миколаєва) з сумнівною діловою репутацією. П'ятнадцять яєць вдалося зібрати нью-йоркському магнату Форбсу.
У 2004 році всю його колекцію викупив російський олігарх Віктор Вексельберг, до речі, народився в Дрогобичі Львівської області. І хоча коштовності повернено на батьківщину, але належать вони приватній особі.
Великодні яйця Фаберже зберігаються в багатьох приватних колекціях по всьому світу (до наших днів дійшло 62 вироби, в тому числі 42 виготовлених за імператорським замовленням, а всього відомо про 71) і в державних музеях Росії, США, Німеччини, Швейцарії. Основна колекція (найбільша в світі — з 10 яєць) знаходиться в Палаті зброї Московського Кремля.
Багато робіт зникли в революційній плутанині. Але траплялося, тайники знаходилися через багато років після того, як їх віднесли до числа втрачених. Так сталося і з коштовностями, які Карл Фаберже передав на зберігання колишньому директору московського відділення фабрики. У 1990 році будівельники зносили будинок, в якому він колись проживав. І в тайнику під підвіконням виявили дві бляшані коробочки. У них лежало 20 золотих прикрас з діамантами — сережки, брошки, намисто. Їх оцінили в 360 тисяч радянських рублів. «Волга» в той час, до речі, коштувала 10 тисяч.
«Я займаюся пошуком документів, пов'язаних з творами Фаберже. Це набагато цікавіша і складніша задача»
— Фаберже дуже цінував найманих людей. Волів «купувати» висококласних працівників на інших підприємствах, пропонуючи їм більшу зарплату, — розповідає Валентин Скурлов. — Якщо десь ювелірові платили три рублі на день, то Фаберже платив п'ять і щороку автоматично підвищував на три відсотки. Щотижня по суботах виплачував винагороду і преміальні, але обов'язково в конвертах — щоб не було заздрощів. Знову ж для порівняння скажу: грам золота в ті часи коштував півтора рубля, обручка — шість. У саквояжі з коштовностями, за описом, було близько 300 дорогоцінних речей, в тому числі сигаретниця з двокольорового золота з сапфіровою застібкою. Саме цю сигаретницю з інвентарним номером і ініціалами Карла Фаберже в 1996 році хтось виставив на «Сотбіс». Можливо, мине ще якийсь час і на торгах з'являться інші антикварні речі з валізи, вміст якої оцінюється сьогодні в більш ніж 100 мільйонів доларів. Адже продається не метал, а мистецтво, закладене в ньому!
Я займаюся пошуком документів, пов'язаних з творами Фаберже. Це набагато цікавіша і складніша задача. У 1996 році для дому «Крісті» я знайшов документ на годинник з 25 срібними амурчиками — подарунок Олександру III і його дружині Марії Федорівні на їхнє срібне весілля. Треба зауважити, що на всіх аукціонах дуже цінуються речі, що мають в каталогах посилання на архіви. Адже каталоги колекцій з повними даними (фото, вага, опис, розміри) значно знижують ймовірність перепродажу викрадених цінностей, а значить, менший ризик придбання підробок. Годинник з 25 амурчиками (в 1891 році його вартість становила 18 875 рублів), аукціон збирався оцінити в 300-400 тисяч доларів. Але з'явилися документи на них, і сума відразу збільшилася до 800 тисяч -1 мільйон 200 тисяч доларів. А продали його за 1 мільйон 600 тисяч доларів. Ще в 1937 році без відома сім'ї якийсь Самуель Рубін, приятель Арманда Хаммера, записав на себе в Барселоні торгову марку Фаберже. А на початку 1950-х спадкоємці Карла Густавовича продали право на виробництво товарів під цією маркою, крім ювелірних виробів та годинників. І повернули його собі тільки в 2007-му, після чого було оголошено про відродження ювелірного дому Faberge.
Перед Новим роком в Києві відкрився п'ятий магазин фірми Фаберже і перший — на пострадянському просторі. До 1911 року він був на Хрещатику, а зараз — на вулиці Городецького. Можливо, з часом такий же магазин відкриється в Одесі.
