37-річна Тетяна Мнишенко, яка народилася без ніг і зі скаліченими руками, встає навіть уночі, щоб зайнятися улюбленою справою — вишиванням і, незважаючи на каліцтво, має у своєму селі славу неабиякої рукодільниці.
До своєї інвалідності п.Тетяна ставиться по-філософськи: вважає, що мусить, як кожна інша людина, нести призначений їй хрест. І хоч не може самостійно пересуватись (навіть в інвалідній колясці її мусить хтось супроводжувати), однак не впадає у відчай, знаходячи порятунок від самотності у спілкуванні з сусідками, в читанні художньої літератури й улюбленому вишиванні.
— Вишивати я навчилась у 10-річному віці, — розповідає п.Тетяна. — Придивлялась, як «кладе» на полотно хрестики мама. Але вона не дозволяла мені брати голку в руки: боялася, що сколю руки. Тож вперше я взялася за вишивку потайки. Трапилось це так: мій молодший на рік брат Андрій, від якого я навчилася читати і сяк-так писати, бо до школи не ходила, приніс додому з уроків вишивання. Мами в той час не було, і я спробувала сама продовжити візерунок брата. Мама, коли повернулась, переконалася, що я зробила все як слід і з тих пір вже не забороняла мені вишивати.
Скільки вишиванок вдалось виконати їй за своє життя, п.Тетяна вже й не пам’ятає. Знає лишень, що не одним бабинським молодятам ставали в пригоді вишиті нею весільні рушники. Односельці, дізнавшись про захоплення п.Тетяни, почали звертатись до неї з проханням вишити то наволочку для подушки, то скатертину. Невеличка плата за цю роботу ставала жінці доповненням до більш ніж скромної пенсії у 83 грн. Втім, із тих, хто бідує, п.Тетяна взагалі не бере жодної копійки, ділячись своїм талантом безкоштовно. Звичайно, непросто їй займатись улюбленою справою. Адже для здорової людини вишивання — втомливе заняття, а тут — такі проблеми з руками. Втім, хоч і повільно (в середньому за місяць два весільні рушники, якщо працювати щоденно), п.Тетяна хрестик за хрестиком перекладає візерунки з зображень у журналах на полотно. Встає іноді о 4-й ранку і до 12-ї ночі не полишає улюблене заняття, на що зрідка нарікає батько. Адже взимку, щоб зекономити паливо, їм всім (п.Тетяні, її батьку та молодшому брату Володимиру) доводиться тулитись в одній кімнатці, тож ранні підйоми доньки не можуть не заважати рідним.
Втім, саме вишивки п.Тетяни торік принесли додатково у дім (а жити їм доводиться, окрім батькової пенсії, з вирощеного в городі) 40 грн. премії за участь у виставці до Дня інвалідів, що проходила в Гощі, та справний телевізор, який родині подарували з гощанського прокатного пункту, дізнавшись про жінку з інформації у місцевій газеті. І хоч ці невеликі подарунки не можуть особливо поліпшити фінансове становище Мнишенків, однак телевізор дозволяє п.Тетяні «тримати зв’язок» з навколишнім світом, а гроші стали в пригоді при лікуванні хворого батька.
