Електронна передплата газети
☰ РОЗДІЛИ
Обласна газета «Рівне вечірнє»
Наш провайдер:
-25% на металопластикові вікна

Практично щодня, а інколи навіть по кілька разів на день, різного калібру політики прогнозують нам нові соціальні заворушення, протести і таке інше. І все це, за їхніми словами, буде викликано антинародною політикою правлячого режиму. Це щодня. А щомісяця ті ж самі політики прогнозують нам «новий майдан».

Франко і музика. Рівнянам розкажуть про те, хто з музикантів використовує поезію класика


2016-й – рік Івана Франка в Україні. Аби заохотити молодь дізнатися більше про українського інтелектуала, який має найбільший серед українців творчий доробок, обласна бібліотека вирішила провести творчий захід.
Loading...
Loading...

Понад норму — немає


Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я здійснив моніторингові дослідження потужності поглиненої в повітрі дози гамма-випромінювання.

Використані батарейки повезуть у Францію


Пункт прийому відпрацьованих батарейок та акумуляторів створено в Рівненській обласній універсальній науковій бібліотеці. Чому саме у бібліотеці? Бо заклад долучився до всеукраїнської громадської природоохоронної кампанії «Батарейкам — утилізація!».
 

Україна. Детективний сюжет

18-4-2003

«Кілер Красноярцев увігнав останній патрон в обойму, коли в двері подзвонили. «Кого там ще...» — незадоволено подумав Красноярцев і прикрив пістолет, що лежав на столі, газетою «Факти і коментарі».

На порозі стояли дві тітки раннього пенсійного віку.

— Здрастуйте, у нас жінка в сусідньому під’їзді померла, — сумно, але енергійно почали вони. — Збираємо, хто скільки може.

У сусідньому під’їзді жили переселені чорнобильці. Вони справді нерідко вмирали, але останнім часом щось дуже часто.

— З якої квартири? — запитав Красноярцев, намацуючи в кишені десятку. Десятку давати не хотілося.

— З сорок восьмої, — хором випалили тітки, які звикли, що їм не вірять, — якщо ви сумніваєтеся, у нас довідка є.

Красноярцев дав гривню, щоб не виділятися, і закрив двері. Даси більше — підуть розмови, чого б це такий добрий. Значить краде.

«Якийсь день жмурів виходить, — подумав Красноярцев. — напевно, добра прикмета».

Сьогодні ввечері йому потрібно було замочити одного козла з митниці, який розвів хлопців на п’ятнадцять лимонів. Таке не прощають.

Красноярцев не відразу став кілером. Він колись хотів бути зоотехніком, але життя склалося інакше. А що? Робота як робота. Он скільки козлів розвелося, комусь же треба очищати суспільство.

Звичайно, якщо замовляють обридлу дружину або кореспондента з газети — то це для справжнього майстра западло. Красноярцев за такі справи не брався. Хоча пропонували. Один раз — за великі гроші. Грузина одного, писаку. Георгадзе, здається (прізвища й обличчя жертв Красноярцев пам’ятав погано, і це була його професійна таємниця).

Але він відмовився. Потім найняли чурок, а чурки — вони чурки і є: голову йому відпиляли. Тепер ніяк зам’яти цю справу не можуть…

Ну добре, час на роботу. Красноярцев перевернув газету, щоб ще раз подивитися на портрет під заголовком «Сьогодні на прямій лінії з читачами «Фактів» — начальник відділу з боротьби з контрабандою в особливо великих розмірах Державного митного комітету України Геннадій Сидорович Хряк». З портрета дивилася типова корумпована фізіономія силовика з опущеними донизу кутиками губ. «Хана тобі», — подумав Красноярцев незлобливо».

Вам цікаво, що буде далі? Мені теж. Але далі я цю нісенітницю складати не буду. Я працюю в серйозній газеті, де платять гроші не за приколи, а за правильні тексти, які відображають суть поступальних рухів нашої країни у ВТО, ЄврАзЕС, ЄС і ЄЕП.

Наприклад, такі:

«Що стосується змісту програми діяльності Кабінету Міністрів, то безумовною її перевагою є глибина аналізу існуючих проблем і відсутність популізму. У політичному сенсі, це та Програма уряду, яка повинна стати програмою широкої політичної більшості».

Або ось:

«Експерти МВФ відзначили відмінну співпрацю і конструктивність переговорів з українськими посадовими особами. У проекті Меморандуму про економічну і фінансову політику зафіксовані явні тенденції пожвавлення української економіки».

Зрозуміло, що коли в тебе перед очима п’ять днів на тиждень «явні тенденції», то порушується обмін речовин і випадає волосся. Не для того мене мама народила.

А міг же влаштуватися в житті комфортніше і займатися улюбленою справою. Складати бестселери, детективи різні про шпигунів. А потім роздавати автографи й інтерв’ю, як письменник Курков.

Але ні. Це несерйозно. По-перше, детектив може вийти нудним і його ніхто не стане видавати, а тим більше — купувати. А інтерв’ю з депутатом завжди сподобається — як мінімум самому депутату, з якого можна здерти доларів двісті-триста (а може, і п’ятсот).

По-друге, про що писати? Про боротьбу добра зі злом, тобто міліції з бандитами, переконливо не вийде. Читач не маленький, знає він це добро.

Чесні прокурори теж залишилися лише в радянських фільмах. Писати про боротьбу податківців з несумлінними платниками — значить явно створювати антинародну книгу. Армія дискредитована влучними ударами по мирних жителях, СБУ — розборкою між колишніми ватажками і процесами на зразок «справи грибників».

А всі разом — причетністю до масонської ложі.

Якщо хто з людей у формі й був майже без гріха — так це пожежники. Але тепер і їхньому іміджу, схоже, приходить кінець: МНС нещодавно очолив генерал-пожежник.

Друге запитання — як співвіднести в книзі вимисел і дійсність? Люди в цій країні звикли щодня довідуватися про нове гучне викриття, яке ні на що в результаті не впливає. І влада, і народ, прикидаючись, що нічого не відбувається, із задоволенням читають правду в Інтернеті. Саме повітря в Україні просочене аферами і злочинами. Але якщо вставити в сюжет прикмети часу або хоча б пародійно обіграти події, — а ми ж пишемо сучасний український детектив — всі відразу зашикають і замахають палицями.

Ну, припустимо, сяду я і складу наступне:

«Старший лейтенант СБУ, уродженець міста Бровари Київської області, 32-річний Степан Холодець йшов по підземеллю, стискаючи в руках середньовічний спис. У підземеллі було темно, і Степан рухався обережно. По-перше, він вже один раз вступив у лайно, по-друге, у будь-який момент з-за рогу могли вискочити вороги. По-хорошому, в такій ситуації не можна без автомата, але Степан загубив його в попередньому бою.

На стінах підземелля були намальовані готичні букви і кажани, як на куртках у байкерів. Степан спробував зняти зі стіни смолоскип, щоб посвітити в пошуках запасного виходу. Краще б він цього не робив.

Попереду різко вималювалася сяюча фігура, й наступної миті між очі Степанові влетів стильна гуцульська сокирка з довгою ручкою. У динаміках мерзотно захрустіло, а монітор комп’ютера зафарбувався кров’ю.

Над помираючим Степаном стало високе зелене чудовисько в шортах, схоже на вовка з «Ну, почекай!». Чудовисько висунуло довгий язик від подиву, що йому вдалося так спритно забити Степана, а потім, озирнувшись навсібіч, розстебнуло ширінку і помочилося на жертву.

Це було вже занадто! Степан натиснув F5, щоб переграти епізод.

На столі задзвонив телефон.

— Холодець, зайди! — почувся голос майора Філенка.

Розпашілий Степан із жалем поставив гру на паузу.

У СБУ Холодець займався нейтралізацією журналістів, які багато собі дозволяють. Це ж дурня, що кореспондента за гнилу статтю треба обов’язково цеглиною по голові. Все-таки в XXI сторіччі живемо, навкруги толерантність. Часто буває, людину потрібно просто похвалити за роботу. Газетярі — вони як баби або артисти: страждають від нестачі уваги. Тому й такі злобні. Випий з людиною, поговори з нею по душах, і вона, можливо, навіть користь почне приносити. У журналістів життя нелегке й мінливе: грошей мало, слави хочеться, змінити нічого своєю писаниною не можеш — от і лізуть на стінку.

Степан накинув піджак і вийшов у коридор.

Але є й потвори, звісно. І тоді — ніяких послаблень!

Стьопа вибіг на верхній поверх, де сидів майор Філенко. Може, Філя викликав його, щоб повернути червінець?

У СБУ, як і скрізь, платили мало і невчасно, і начальство не гидувало позичати у підлеглих до получки. Щоправда, і закривало очі на їхні фокуси. Стьопа десь читав, що це називається корупцією. Але яка ж це корупція?! Свої ж хлопці.

— Заходь, Степане, — Філенко витрусив трубку у фарбований гіпсовий череп з написом «Mоmento mori». — У Мінську давно був?

— А що там робити? — кисло запитав Холодець. У ці вихідні він збирався в гості до старшого брата — допомогти заколоти кабанчика і заодно подивитися «шістку», в якій щось текло і не заводилося.

— Значить так! — категорично сказав Філенко. — Ось квитки. Туди — плацкарт, назад — СВ. Повісиш друга одного. Гм-м, — він подивився у віконце. — Тобто він сам, звісно...

— Товарише майоре! — Холодець гарячково спробував відмазатися, — Дозвольте через тиждень. Чи — хто інший? У мене двоюрідна сестра заміж виходить...

— Горить, Стьопо, — переконливо сказав Філенко голосом Папанова з «Діамантової руки». — Хер його знає, чому. Сказали, щоб висів вже в понеділок. Преміальні обіцяють.

«Знаємо ваші преміальні, ні хрена не буде», — подумав Холодець.

— Дані, Алексан Андреїч? — приречено запитав Степан, ніби вішати зібралися його самого.

Філенко різко смикнув шухляду письмового столу. Звідти з передзвоном викотилися порожні пляшки. Майор витяг з-під них декілька м’ятих аркушів зі списками.

— М-м-м... — пожував губами Філенко. — Канишевський, Коробова, Кисельов... А! Ось: Коломієць Михайло, редактор агентства «Українські новини». Знаєш такого?

— Не знаю, — сказав Холодець. Щойно в нього накрився такий класний уїк-енд, у порівнянні з яким агентство Коломійця Михайла не коштувало виїденого яйця.

— Тільки прошу, — Філенко різко набув рис безжалісного командира, готового розгризти зубами склянку, — ніякої самодіяльності. Ніяких відрізаних голів! Ніяких гонгадз! Зрозуміло?!

— Звичайно, товаришу майоре! — лагідно відповідав Холодець.

— На зворотному шляху захопиш з Мінська два мішки картоплі. Сестра передасть. Не важко? — по-батьківськи запитав Філенко.

— Звичайно, товаришу майоре, — сказав Холодець».

Спробуємо уявити собі реакцію на таку главу з майбутнього бестселера. Прес-центр СБУ швидко заявить, що серед їхніх працівників не було і немає ніякого Степана Холодця, як не було і немає підрозділу, який займається (ні фіга собі!) ліквідацією журналістів. А сама публікація, хоча й подана як художній твір, дискредитує працівників правоохоронних органів, спотворює зміст їхньої діяльності і підриває авторитет працівників, яким нерідко з ризиком для життя доводиться відстоювати економічні й політичні інтереси держави.

(«Тільки протягом 2002 року тридцять шість працівників СБУ одержали поранення різного ступеня тяжкості у сутичці з реальним противником, у той час як автор книги «Третя голова Гонгадзе» у пошуках дешевої популярності намагається зіпсувати зміст оперативно-пошукової діяльності Служби безпеки України», — пафосно заявить прес-центр.

P. S. А три особи згодом померли від отриманих поранень).

Ще буде сказано, що СБУ завжди з повагою ставилася і ставиться до публікацій, які об’єктивно висвітлюють процеси, що відбуваються в Україні, й конструктивно критикують недоліки в роботі силових відомств, але, водночас, рішуче заперечує проти матеріалів, які очорняють образ органів безпеки. І, якщо вдуматися, які мимоволі сприяють зниженню обороноздатності країни.

Потім наїдуть на видавництво й автора. Видавництво випробовує народне терпіння тим, що користується незаконними пільгами. Ось, купило собі «Таврію» за якісь ліві бабки. Начальник видавництва в 1976 році в п’яній бійці на грунті неприязних стосунків убив собутильника і, розчленувавши його тіло, викинув у зрошувальний канал у Миколаївській області.

Автор — теж не подарунок. Не сплачує податки, відрізняється безпринципністю (одержав 1000 USD за написання статуту для Партії знедолених). У студентські роки приторговував коноплями. Садомазохіст. Педераст. Ось слайди.

Добре! Ми підемо іншим шляхом. Ми не станемо очорняти існуючий лад. Все буде патріотично.

«Курт Хрюнцель, культурний аташе посольства ФРН в Україні і, за сумісництвом, координатор німецької розвідки на території СНД відкусив срібними щипцями кінчик сигари і за звичкою викинув його у вікно.

— Майн готт, бля! — Хрюнцель підбіг до вікна.

Йому було ніяково за умовний рефлекс, який вийшов з-під контролю: на старому місці в Києві, де ще нещодавно розміщалося німецьке посольство, він займав кабінет з вікнами в двір. Туди якось викинули проститутку Валю із Сінного ринку, яка обслуговувала нижчу ланку німецьких дипломатів. І ніхто не обурився.

Тут же, біля українського оперного театру, куди переїхало посольство, слід поводитися культурно. Все-таки, щоб розчистити фріцам місце під новий офіс, мер української столиці зніс пам’ятник архітектури ХІХ сторіччя.

Якщо чесно, Хрюнцель не любив ні Валю, ні українську оперу з її жалюгідними декораціями, костюмами і режисурою, ні саму Україну. І ця нелюбов була підтверджена неймовірною сумою і соціальними гарантіями з викликом у контракті про перебування німецького дипломата в Києві. Тому що провокатором Хрюнцель був неперевершеним.

Курт Хрюнцель займався дезінтеграційними процесами в рамках СНД. Він вийшов уже на той рівень майстерності, коли ні гроші, ні успіх операції не хвилювали. І те, і інше щоразу досягалося з допомогою дуже тонкого розрахунку. Хрюнцель міг би з однаковим успіхом «розводити» негрів у Ефіопії й румунів у Румунії, але обрав Україну, тому що тут колись перебував у полоні його батько.

Тато, який після війни побудував під конвоєм декілька добротних будинків у Києві, любив цитувати Гітлера про те, що слов’яни брудні й не вміють нічого путнього організувати. Хрюнцель-молодший переконувався в цьому щодня. Ту-154 у Криму він зняв тихо, акуратно і практично сам. А от якби йому допомагали місцеві, нічого б не вийшло — сто відсотків.

Так, це була подія! Український міністр оборони бігав тоді як баран з вибалушеними очима. Хрюнцелю було його трохи шкода. Ракета справді не повинна була влучити в російський літак з євреями, але ж це питання технологій. Ви ж не ображаєтеся, добродії, коли у вас телефон Siemens, пральна машина Bosh і автомобіль Mercedes. Чому ж ви думаєте, що люди, які придумали такі зручні речі, більше ні на що не здатні?

У кишені піджака завібрувала авторучка-телефон. Хрюнцель натиснув на ковпачок. У кімнаті зазвучала пісня Пахмутової-Добронравова «Біловезька Пуща» у виконанні ансамблю «Пісняри». Це був умовний знак від члена політради Народного фронту Білорусі Янкі Шушкевича. Шушкевич доповідав, що його хлопці щойно успішно повісили українського журналіста Коломійця в лісі під Мінськом. Якби операція зірвалася, Шушкевич надіслав би файл пісні «Косив Ясь конюшину».

«Чудово!» — Хрюнцель знав все більше українських слів. Хоча скоріше чомусь запам’ятовувалися російські матірні.

Нині, коли великих завдань не було, Хрюнцель перебивався замовленнями на стороні. Тут панувала глобалізація: диверсійно-розвідувальні групи багатьох країн обмінювалися реальними операціями, здебільшого по бартеру. Існували багатоступеневі схеми обміну. За позаштатну ситуацію на Ігналінській АЕС і урядову кризу в Південній Кореї можна було виміняти вибух російської ракети на Байконурі під час візиту Путіна в Астану.

Останню операцію Хрюнцелю замовили американці через швейцарців. Бульбаші — молодці. Вони впоралися з головним завданням — зробити так, ніби журналіста повісила українська СБУ.

Хрюнцель з ентузіазмом набрав телефон Жужі Oтдрочі — секретаря посольства Швейцарії. «Гутен таг. Вибачте, ви не хочете сьогодні вступити в ЄС?». Співрозмовники розсміялися. Це був відомий лише їм двом жарт-пароль.

Курт і Жужа познайомилися на якомусь протокольному збіговиську для євродипломатів. Глава українського МЗС з жіночим обличчям читав доповідь «Україна і ЄС». Це неправда, що німці люблять тільки блондинок. Чорненька етнічна угорка Отдрочі відразу сподобалася Хрюнцелю. Коли міністр дійшов до слів «віковою мрією нашого народу було прагнення жити в об’єднаній Європі», всі пирснули, а високий, імпозантний, схожий на Пітера О’Тула Хрюнцель прошепотів швейцарській колезі: «Моєю віковою мрією було запросити вас сьогодні ввечері в ресторан...». Він, звичайно, хотів сказати «моєю віковою мрією було трахнути вас у всі дірки», але вийшло теж непогано.

Жужа мило посміхнулася. Через тиждень вони переспали, а через місяць налагодили спільний бізнес з видачі лівих віз у Шенгенську зону. Все в них виходило швидко і добре тому, що вони розуміли одне одного.

* * *

На вулиці вже припікало весняне сонечко. Хрюнцель весело побіг східцями й вийшов з посольства. З дахів стікали бурульки. Український народ шастав у пошуках їжі. Ось на ганок старорежимного будинку на вулиці Франка комічна, закутана по самі очі стара намагається витягти «кравчучку» з мішком картоплі.

— Мужчино, допоможіть будь ласка! — заголосила бабуся. Але одразу розпізнала в Хрюнцелі іноземця. — Ой, пробачте…

— Звичайно, мамашо, — Хрюнцель елегантно підняв «кравчучку» і вніс її в під’їзд.

— От спасибі, синку, дай Боже тобі здоров’я... — стрекотала бабця.

Двері під’їзду захлопнулися. Бабуся розвернулася і з силою врізала Хрюнцелю в щелепу. Він відлетів в обісцяний куток і збив головою поштову скриньку.

— Це тобі за Коломійця. Для початку. — сказала стара голосом Степана Холодця».

Ні, здається, знову не те. На місці німецького посольства я після таких понтів виступив би із заявою. У перекладі на загальнозрозумілу мову там було б сказано, приблизно наступне:

«Мужики, ви чо, в натурі, собі дозволяєте? Це що, дружба і співпраця? Ми тут шарудимо, щоб у вашій довбаній Україні хоч щось завертілося, а ви нам — такі подлянки?

Як інвестиції треба чи грант — немає питань. Як за наші бабки їздити по Мюнхенах на конференції — так будь ласка. Як нашу гуманітарку тирить — так теж будь ласка (в одному, блін, Закарпатті на дев’ятсот тисяч натирили). А потім — получай фашист гранату?

Ні, ну ви взагалі головою думаєте? Ви хоч читали цю дурку, перед тим як друкувати? Ми розуміємо, що, мовляв, мистецтво і все таке інше. Але це в нормальній країні, де демократія. Там на такі речі уваги не звертають.

Але якщо у вас виходить така розповідь, значить, нагорі сказали — фріців мочити. Наші так цю справу й зрозуміють. І не поясниш, що якийсь дурень вирішив випендритися напередодні візиту Йошки Фішера. Буде скандал.

Коротше, нічого не знаємо, але щоб цієї фігні завтра ніхто не бачив. Ні, сьогодні вже щоб ніхто не бачив. Який тираж? П’ять тисяч? Зібрати все і вивезти на сміттєзвалище у Феофанію. Там спалити до такої-то бабусі. Витрати компенсуємо».

Ось що читалося б між рядків заяви посольства феерге. А у фіналі — «щиро сподіваємося, що цей прикрий випадок стане винятком у наших двосторонніх відносинах і жодним чином не перешкодить їхньому подальшому розвитку».

От і не розвивається детектив в Україні.

Владислав Перевозченко, Vlasti.net

Loading...
 
Реклама на сайті

Наповнення © «Рівне Вечірнє», (с) 2003-2016. Оновлюється щодня.
При використанні матеріалів посилання на www.rivnepost.rv.ua обов’язкове.
Програмування та дизайн © «Рівне Вечірнє»
Засновник — Микола НЕСЕНЮК. Головний редактор — Валентина ШАХ valensrv@gmail.com. Редактор сайту — Алла Садовник allasadovnuk@i.ua.
Адреса для листування з редакцією: rivnepost@gmail.com. Редактор он-лайн новин — Жанна Пінчук pinkrime@gmail.com.
Телефони редакції: (0362) 62-56-54, 62-56-55
@ — друкується на правах реклами.

Яндекс цитирования Яндекс.Метрика