Щасливе
Електронна передплата газети
☰ РОЗДІЛИ
Обласна газета «Рівне вечірнє»
Наш провайдер:
-25% на металопластикові вікна

У часи мого дитинства усі без винятку жили подвійним життям. Тому що офіційно ми будували комунізм, про що говорили по радіо, показували по телевізору та писали в газетах. Неофіційно ж кожен жив своїм життям, ніяк із тим комунізмом не пов'язаним.

«ДНК» довжиною у 150 років


Я завжди дуже скептично ставився до письменницьких антологій, укладених видавництвом «Клуб сімейного дозвілля», адже практично завжди написані там історії були створені на замовлення і не дуже цікавили самих авторів. Але, на диво, збірка короткої прози «ДНК», до якої увійшли історії Сергія Жадана, Юрія Винничука, Ірени Карпи, Олександра «Фоззі» Сидоренка, Макса Кідрука, Андрія Кокотюхи та Володимира Рафєєнка, утворила цільний текст, який зачіпає до глибини душі.
Loading...
Loading...
 

Отець Олександр: «Я всю верхівку освятив»

До отця Олександра їдуть за спасінням від алкогольної, тютюнової та гральної залежності. Зцілені подарували йому квартиру в центрі Києва й автомобіль

6-1-2010

П’ятниця. Одинадцята ранку. Біля церкви в селі Катюжанка на Київщині незвично порожньо. Зазвичай останні сім років подвір’я в цей час уже стоптане кількома тисячами ніг. А вулиця Поштова й кілька прилеглих до неї вщерть заставлені машинами й автобусами. Номери — українські, російські, білоруські, грузинські. Щоп’ятниці, суботи й неділі отець Олександр зцілює від алкогольної, тютюнової та гральної залежності. Жінок — від безпліддя. Плати не бере. Тільки добровільні пожертви.

— Я нікого не кодую, гіпнозом не займаюся. Накладаю єпитимію — заборону. Хто її порушить, отримає ім’я Юди й носитиме на собі розп’яття Христа,  — пояснює отець Олександр. — Людина до мене підходить і каже, від чого хоче зцілитися і на який строк. Наприклад, від алкоголю на рік. Чи на два. Чи довічно. Якщо курять, особливо багато, можна залишити кілька цигарок, щоб легше було.

Священик вислуховує кожного, мастить єлеєм лоба, долоні, молиться святим, «які сподобилися у святості по лікуванню». Людський конвеєр не зупиняється годинами. Але сьогодні отець Олександр прийняв лише кілька сотень алкоголіків і курців. Людей мало, бо на вулиці — 13°С, а попереду Різдвяні свята.

— Усі вже про інше думають, не до зцілення, — каже священик. — Більшість тих, хто приїжджає зараз, просять на час свят зняти єпитимію. Так можна — на день, тиждень чи кілька тижнів.

Влітку за крок від храму вирує життя: з десяток катюжанців розставляють ятки з чебуреками, морозивом і напоями та жваво торгують. Односельці заздрять, а паломники нарікають: «Бач, і на людському горі бізнес роблять». А зараз засніженою вулицею бігають двоє собак. Зрідка пройде закутаний по вуха хтось із місцевих.

Отець Олександр виганяє з гаража чорну Toyota Land Cruiser. Менш як за годину він буде в центрі Києва.

— У мене в селі хата є, все є, тільки не можу там залишитися. Якби люди дисципліновані були. Прийом із десятої до дванадцятої, а зазвичай усе розтягується до другої по обіді. Залишишся відпочити, ще група приїде, скажуть: «Ми не знали, ми здалека». То з Білорусі, то з Росії... І загонять до смерті. Тому краще поїхати в Київ, у квартиру зайти, ніж оці муки терпіти, — перед тим, як рушити, отець Олександр читає кілька молитов, хреститься.

— Що тут твориться зранку! Не можу заїхати, машину поставити. Мусульмани приходять, юдеї... Бог їх теж створив. Я й за них молюся, тільки хрестика не ставлю. А зцілюються не всі. Буває, гріхів у людини дуже багато, чи біси поселилися, чи хула на Бога була, чи п’янство. І душа не приймає божественного духу, — пояснює.

Отець Олександр тисне на газ, обганяючи одну за одною машини. Щоразу, коли проїжджаємо повз церкву, автоматично хреститься. Населений пункт чи ні — стрілка спідометра не нижче за 100 км/год.

— Порушувати будемо — платитимеш ти, поняв? Скажу, що мене підганяв, — сміється. — Та не бійся. Хто мене тут зупинить? Пару телефонів наберу... Я ж усю верхівку освятив. Тут ніхто не троне, — каже отець Олександр з легким смутком, так ніби змирився з чимось не дуже приємним.

— Думаєш, це моя машина? Подарували. Прийшли хлопці круті, кажуть: «Батюшка, ми знаємо, що вам у травні 60 років. Хочемо подарувати машину». Я їм: «Ви купите, а люди скажуть: «Он піп крутий поїхав». Розумієте, що ви мені зробите?». — «Батюшка, — кажуть, — ми вже вирішили». І от 31 грудня приїжджаю. Мамочко рідна — виганяють Land Cruiser Prada! Тут движок — 360 лошадок! Місяць боявся на ній їздити. Уночі їздив. В мене мову віднімало... Сідав у машину — ноги тряслися. Ну як можна в село на такій їздити?! Думаю, як у церкві в мікрофон казатиму, що храм будуємо, хто скільки може пожертвувати?

Священик приймає людей у старій церкві — однокімнатному будинку. Нову звели менш як рік тому. Для паломників добудовують трапезну, хрестильну, готель на кілька кімнат.

— Я страшно люблю людей, тому намагаюся всіх приймати. Коли любов є, ти будеш помагати. Бо Бог є любов. Людині треба пояснити гріх, пояснити, що від цього страждає сім’я. Я говорю про кинутих дітей, змушую їх задуматися, що вони матерів у гроб заганяють, що вдома горе роблять. І буває, що пробиває. Такого, здається, дебільного... дивишся — обісцяний весь, обісраний, смердить від нього! А я бачу, що душа в нього хороша. А йому ніхто ніколи цього не казав. Чоловік від священика хоче почути не про вічну кару — він і так життям покараний, поламаний. Хліба немає, в державі безумство якесь твориться, з роботи звільнили, менти штрафують, машину забирають. У нього вже починає дах їхати. Він той стакан хряпне і «та пішло воно все...» Ну що я буду — карати його? — отець Олександр хвилюється й від цього, здається, сильніше тисне на газ. — А коли з ним сядеш, поговориш по-людськи, без зайвого духовного пафосу... Треба розуміти, що в нього й рани, і хвороби, і гріхи є. Пояснити: приходь у церкву, будемо причащатися, сповідатися, разом міняти спосіб життя.

— Більшість священиків не такі...

— Е-е, розумієш що виходить — треба народитися з цим. А вони, коли добираються до влади... знаєш, як її люблять. О-о-о, як їм це подобається! Вони тобі будуть усе духовно говорити, але не підпустять до себе й на 30 метрів. От тобі приклад: приїхав до мене батюшка, зібралося повно народу. Вирішили сфотографуватися. І так усі намагаються поближче до мене, до мене. Сіли, значить, а батюшка цей... немає йому місця. Отець Андрій, кажу, а ти на підлогу сідай. А він: «Отче Олександре! — перекривляє поважним тоном. — Я все-таки батюшка, я на іншому місці маю бути! Що ви так мене принижуєте?». Я глянув на нього, в мене аж перемкнуло щось. Ну, я так м’яко підійшов, кажу: «Отче Андрію, це моя квартира, я можу де завгодно, ви сідайте на моє місце, а я на підлозі примощуся». Ні-і-і. Я такого не розумію. У мені таке не закладено.

— А борода, як в інших...

— А борода має бути. Ти що? Що ж за батюшка без бороди? — сміється. — Не можна. Якщо приймеш монашество, то взагалі бороду не бриєш і волосся не обрізуєш. Коли я був у Лаврі, то бачив одного старця, у бані: як він роздягнувся — борода в нього була навколо пояса обв’язана. А я білий священик — не монах, то можна підстригати трохи. Із людьми спілкуюся, маю бути в формі. От коли в монахи піду, тоді вже мочалка буде рости. До колін.

— Чому інші священики моляться, а не зцілюють?

— Ха! Мені брат те саме каже: «Чому треба, щоб тільки ти машину чи там фірму освятив? Невже в іншого священика благодаті нема?». Кажу йому: «Це так само, як є два хірурги: до одного йдуть, а до іншого — ні». Талант од Бога, дар. Його не навчиш.

Батюшка кілька днів тому повернувся з Афону, монастирської держави на однойменному півострові на сході Греції. Тому сповнений сил. Раніше після служіння його не раз забирала «швидка» — дихати не міг, серце боліло.

— Ох, у мене історія була! Приїхав мужик, який пропив корову, свиней, потім коня з возом, потім так жінку довів, що вона його кинула, то він і хату пропив. І уже валявся десь, ну, спився повністю. А з колгоспу автобус найняли, щоб алкоголіків цих привезти. Ну, привезли і його, цього придурка. Потім проходить час, приїжджає водій автобуса. Я згадав, питаю: «Як там той мужик?». Каже, корову, коня купив... Я там упав і ржав, не міг підвестися. Каже, все купив, і жінка вернулася. Самий обісцяний був, самий паскудний. Його, каже, навіть наші ханурики і то не любили. Постійно десь валявся. І от тобі, будь ласка. Душа, видно, хороша, серце хороше. Так що в Бога все буває.

Отець Олександр служить 12 років. Перед тим із 36-річного віку був послушником у Києво-Печерській лаврі. Там випадково проявився його дар. Прийшли п’ятеро чоловіків із пляшками одеколону й запитали, як можна зцілитися. Олександр вирішив відвести їх до мощів святого Захарія. Помолився й відпустив. А через кілька днів ті привели ще чоловік 15. І всі зцілилися.

Він знає, що не схожий на традиційного батюшку — і манерою розмовляти, і поведінкою.

— Я тобі скажу, що там де простота, там ангелів усі сто. Ніколи не думав, що буду священиком. Я — творча особистість. Був художником, виставлявся, і в Петербурзі. Знаю, що таке ван Ґоґ, Ґоґен, Клод Моне, Ренуар, Сезан. Звик бути по майстернях, із людьми. Якби висвятився у 20 років, то, може, й був би типовим. А я священиком став майже у 50. Тому, бач, я битий життям, розумію горе людське.

Столична однокімнатна квартира отця Олександра — у будинку за кілька хвилин ходи від Лаври. Вікна на третьому поверсі виходять на парк Слави. Помешкання він також отримав у подарунок. Зцілив жінку з Москви, яку чоловік запроторив до психлікарні. У цій квартирі отець Олександр живе сам. Дружина Олена, з якою він у шлюбі 36 років, витримала кілька днів. Коли почалися постійні візити, зі словами «ні, мені тут друга Катюжанка не потрібна» повернулася в село. У вихідні приїздить до дочки. Та живе на столичній Оболоні й недавно подарувала батькам другу онучку. Перша відсвяткувала 14-річчя.

У понеділок о п’ятій вечора священик повертається додому. Втомлено піднімається сходами. У квартирі передовсім цілує ікони на стіні, читає кілька молитов і крекчучи сідає в зелене рибальське крісло біля вікна. У ньому він приймає гостей, залишаючи їм світлий диван і таке ж крісло навпроти. Зразу за ним — односпальне ліжко й шафа.

Сьогодні отець Олександр устиг освятити дачу, фірму, дві квартири. Перед тим, як завжди, прокинувся о четвертій ранку. Дві години молився, годину читав одкровення старців.

Отець Олександр виглядає молодше від свого віку. Бігає, моржує, взимку босим по снігу ходить. А от холодильник у нього порожній і вимкнений, бо в кожній хаті зустрічають із накритим столом.

— Кожен приготував, кожен починає просити, просити, просити. Важко це. Часто запрошують «круті», стараються висмикнути кудись, на ці п’янки. Ну що ти зробиш? Прийдеш, а вони вже столи накрили. Злить мене це все, якась образа на них увесь час. То прокурор, то дачу освятить, то якісь депутати приїдуть... Дратує ще сильно, коли намагаються отримати щось по блату в Бога. Оці всі депутати... Все по блату, в черзі не хочуть стояти, хочуть, щоб я Богу пошепотів на вушко.

А ще не люблю тупих людей. От жінка підійшла, бачить, що я втомлений, каже: «Отче Олександре, он мій син біля цвинтаря, ідіть і негайно його зціліть». Я можу так відповісти після цього, що дурно всім стане! Кажу, зараз візьму лопату і як бахну йому по горбу! Зразу зцілю. «Ах, оце святий угоднік!». Нічого собі, чуєш! У мене тут дві тисячі чоловік, а він там водку жре, і ти бігай за ним по цвинтарю. Буває, дуже грубо говорю. Скажу так, що потім і сам на себе злюся.

Журнал «Країна».

Loading...
 
Читайте також:

У сироти — за власним бажанням
№1, 6-1-2010

До міського управління у справах дітей надійшло два звернення від неповнолітніх з проханням позбавити батьків права на їхнє виховання.

Міліція два роки розслідує квартирну аферу
№96, 30-12-2009

Діоксинові сніжки, або Звідки туберкульоз у «білому і пухнастому»
№95, 24-12-2009

Коли шукають кістку в молоці
№95, 24-12-2009

До чоловіків-бешкетників застосують психокорекцію
№95, 24-12-2009

Що робити, якщо у вас алергія на холод?
№95, 24-12-2009

Чому вони люблять нас на відстані?
№94, 22-12-2009

Загубив паспорт? Чекай кредиторів!
№93, 17-12-2009

Як збудувати дім багатодітним?
№93, 17-12-2009

Українська молодь підкорює Європу
№93, 17-12-2009

В якій упаковці зберігати продукти
№93, 17-12-2009

Реклама на сайті

Наповнення © «Рівне Вечірнє», (с) 2003-2017. Оновлюється щодня.
При використанні матеріалів посилання на www.rivnepost.rv.ua обов’язкове.
Програмування та дизайн © «Рівне Вечірнє»
Засновник — Микола НЕСЕНЮК. Головний редактор — Валентина ШАХ valensrv@gmail.com. Редактор сайту — Алла Садовник allasadovnuk@i.ua.
Адреса для листування з редакцією: rivnepost@gmail.com. Редактор он-лайн новин — Жанна Пінчук pinkrime@gmail.com.
Телефони редакції: (0362) 62-56-54, 62-56-55
@ — друкується на правах реклами.

Яндекс цитирования Яндекс.Метрика