Віддати сторонній людині дві кімнати в законно купленому будинку та спільно з цим чоловіком користуватися кухнею, туалетом і ванною має здолбунівчанка Олена Басюк. Так вирішив районний суд. Сусідом пані Олени суд визначив чоловіка, який повернувся з місць позбавлення волі.

Історія, яка трапилась у Здолбунові, доводить, що навіть придбавши будинок після кількох попередніх власників, все ретельно перевіривши та оформивши через нотаріуса і БТІ, за існуючої судової системи людина не може вважати себе так званим добросовісним набувачем житла, якому не загрожує його втрата.

Як з’ясувала «РВ», 18 грудня 2001 року Здолбунівський районний суд за статтею Кримінального кодексу щодо незаконного виготовлення, придбання та зберігання наркотиків засудив до двох з половиною років позбавлення волі місцевого Володимира Вілкова. А вже 22 жовтня 2002 року цей самий суд визнав цього чоловіка безвісти зниклим з 1 вересня 2000 року, за клопотанням його дружини Любові. З цим рішенням підприємлива жінка поквапилась розірвати шлюб зі своїм судженим, а наприкінці 2003 року продала половину одноповерхового будинку, в якому вони проживали раніше, Віктору Фрунзе та Віталію Власову. Ці чоловіки тоді скуповували у Здолбунові занедбані будинки та квартири, ремонтували їх, а згодом перепродували. Саме у цих підприємливих чоловіків і купила 1 квітня 2005 року Олена Басюк квартиру для себе, молодшого брата та матері.

— А через декілька місяців прийшов нетверезий чоловік, назвався Володимиром Вілковим і каже: «Коли я потрапив у тюрму, дружина продала наше житло без мого відома, а зараз мене випустили і я буду з вами судитися», — розповідає Олена Басюк. — Я одразу звернулась до нотаріуса, через якого ми оформляли акт купівлі-продажу. Але вона мене заспокоїла, мовляв, нема жодних підстав для хвилювання, оскільки будинок змінив вже кількох власників, і до мене як до останнього з них, жодних претензій не може бути. Тобто, як пояснила, той Вілков зможе судитися хіба що зі своєю колишньою дружиною.

Запевнення нотаріуса не справдились. Наприкінці літа мені зателефонували з суду та повідомили, що я також є відповідачем по справі щодо житла Володимира. Більше того, з’ясувалося, що свою першу позовну заяву проти колишньої дружини Любові з вимогою повернути належну йому частку майна він подав ще наприкінці березня 2004 року, фактично за рік до того як я його купила. І я не розумію, чому ще тоді суд не наклав арешт на спірне житло, чому не повідомив про справу у БТІ...

Ще більший подив, а також обурення в молодої жінки викликало рішення Здолбунівського районного суду по закінченні розгляду справи за позовом Володимира Вілкова до своєї колишньої дружини Любові:

— Поки довго тривали судові засідання, бо часто хтось з учасників процесу не з’являвся, я, за порадою адвоката, передарувала житло матері, але й це не допомогло. Десятого жовтня 2008 року суд визнав недійсними договір купівлі-продажу будинку між Вілковою і Фрунзе та Власовим, договір купівлі-продажу між Фрунзе, Власовим та мною і мою дарчу на ім’я матері. Також суд присудив Любові, яка знала, що чоловік у в’язниці, але видала його за безвісти зниклого, тільки заплатити понад 800 гривень судового збору, а мені... віддати Вілкову половину житла. До того ж житла, якого колись взагалі не було. Бо Вілков з дружиною жили в одній кімнатці у дерев’яному будинку без зручностей. А я купувала вже три кімнати та кухню у будинку з цегляними утепленими стінами, новими покрівлею, вікнами та дверима, автономним газовим опаленням, водою, ванною та туалетом. І, за рішенням суду, я з цього всього маю віддати дві кімнати, а рештою... користуватися спільно з ним. Вілков, щоправда, на негайному виконанні рішення суду не наполягає, каже, що житло йому взагалі-то й не потрібне, і за 102 тисячі гривень, як оцінили його частку житла, він ним поступиться.

Олена Басюк також розповіла, як подавала на апеляцію, зверталася у прокуратуру району та у Верховний суд, але все марно. Бо в результаті, мовляв, лише переконалась, що справедливості в нас без грошей не домогтися. Зі слів жінки, адвокат править двісті доларів тільки за угоду з ним, а потім ще по 200 гривень за кожне судове засідання, ще немалі гроші за кожну заяву чи клопотання. Але навіть з цим гарантії немає. Бо ще начебто треба дати три тисячі доларів у суді, і лише тоді справа буде виграшною. Офіційно ж у суді та прокуратурі Олені Басюк порадили, якщо вона не хоче віддавати Володимиру Вілкову половину купленого житла чи платити за нього ще раз, то їй залишається хіба що позиватись через суд до його дружини Любові чи до Фрунзе та Власова.

Коментарі

Олег Плевако, голова Здолбунівського районного суду:

— Тоді ми приймали рішення після того, як обдзвонили всіх, кого можна, але чоловіка так і не знайшли. Тому й визнали його зниклим безвісти. На жаль, у нас судова система така недосконала, а також немає комп’ютерів, щоб зберігати в базі всіх, хто проходить по справах у суді.

Ігор Ольшанецький, прокурор Здолбунівського району:

— До нас на прийом приходила жінка, яка придбала цей будинок. Є відповідна заява від неї. Наскільки мені відомо, вона збирається подавати до суду на ту жінку, яка цей будинок продала. Ми нині вивчаємо документи і в передбачений законом термін, тобто за місяць, дамо свою правову оцінку. В тому числі і діям суду, який ухвалював рішення про відчуження майна. До 25 квітня наша відповідь буде готова.

Володимир КРУШЕЛЬНИЦЬКИЙ.