Щасливе
Електронна передплата газети
☰ РОЗДІЛИ
Обласна газета «Рівне вечірнє»
Наш провайдер:
-25% на металопластикові вікна

У понеділок корейська прокуратура видала ордер на арешт керівника компанії «Самсунг» на прізвище Лі, якого звинувачують у тому, що той опосередковано дав хабара президентці Кореї.
Loading...
Loading...
 

Найбільше замків — на Тернопільщині

24-6-2014

На запитання "чим відома Тернопільщина" у кожного буде своя відповідь. Хтось пригадає те, що вчив на уроках географії або історії України, хтось розповість побачене під час подорожей на Тернопільщину чи перекаже почуте від своїх знайомих. Однак мало хто з наших співвітчизників знає, що Тернопільська область найбагатша в Україні на замки та фортифікаційні споруди. Кожна з цих пам'яток архітектури у свій час відіграла неповторну, а іноді навіть переломну роль в історії, і не лише нашої держави. Завдяки керівництву Національного заповідника "Замки Тернопілля" та Журналістському фонду Національної спілки журналістів України нам вдалося побачити деякі з цих пам'яток історії.

Збараж2

Під стінами Збаражського замку

На території Україні сьогодні збереглося близько сотні замків. Третина з них розташовані на Тернопільщині. Хоча ще сто років тому тільки на території цієї області налічувалося 100-130 різних оборонних об'єктів. Із втратою свого прямого призначення замки поступово руйнувалися. Частину з них пристосовували під господарські чи адміністративні приміщення, інші — розбирали для будівництва доріг, ферм і клубів. Однак, як стверджують історики, найгірші для фортифікаційних споруд часи настали саме за незалежної України. Байдужість державного керівництва та відсутність елементарного фінансування за останні два десятки років знищили більше замків, ніж перша та друга світові війни разом взяті. Ті ж історичні пам'ятки, що уціліли нині, доглядають та утримують виключно силами ентузіастів Національного історико-архітектурного заповідника "Замки Тернопілля".

Все починалось зі Збаража

Невелике містечко Збараж в останні роки стало дуже популярним серед європейських туристів. Переважна більшість з них — з гості з Польщі. Така цікавість наших сусідів зумовлена кількома чинниками. Насамперед історичною роллю Збаразького замку, яку він відіграв в історії як Польщі, так і України. Мова йде про битву козацьких та польських військ під Збаражем, після якої Богдан Хмельницький уклав мирний договір із Річчю Посполитою. Для поляків битва з козаками під Збаражем стоїть в одному ряду з "Чудом на Віслі" або захистом Вестерплятте — еталоном героїзму та військової доблесті. Не випадково у відомому фільмі Єжи Гофмана "Вогнем і мечем" одна з центральних батальних сцен стосується саме Збаража.

Історія створення Національного заповідника "Замки Тернопілля" почалася теж зі Збаразького замку. Сьогодні, гуляючи відновленим замковим подвір'ям по вимощеним "литовським" способом "цеглою на ребро", важко повірити, що трохи більше 20 років тому в цьому палаці розміщувалися державні установи та організації, а сам заповідник займав лише одну кімнату. Сьогодні Збаразький замок може похвалитися багатими археологічними, етнографічними та мистецькими експозиціями. Тільки тут можна побачити поруч розміщені унікальні релігійні фігури школи Пензеля і дерев'яні скульптури тернопільського митця Володимира Лупійчука.

Ще одним беззаперечним фактом, що приваблює гостей з Європи саме до Збаража, є його зручне розташування — близько десяти кілометрів від обласного центру, хороша дорога та невеликий, але дуже затишний готель "Гетьман", розташований у парку поряд із замком. У казематах самого замку діє ресторан "Легенда" з двома залами, розрахований на одночасний прийом до 120 гостей. Завдяки цьому Збаразький замок щорічно приймає від 40 до 60 тисяч туристів. У Національному заповіднику "Замки Тернопілля" кажуть, що туристів могло б бути у десятки разів більше, якби у самому Збаражі була краща інфраструктура та відремонтовані дороги.

Старовинний колодязь на території замку Збараж

Старовинний колодязь працівники заповідника розчищали власними силами

Замків більше, а коштів навпаки

Збаразький замок сьогодні вважається перлиною заповідника. Двадцять років тому, коли тільки було утворено Державний історико-архітектурний заповідник, його базою став архітектурний комплекс Збаразького замку ХVІІ століття, церква Преображення Господнього 1600 року, ансамбль споруд монастиря ордену отців бернардинів, які є пам'ятками архітектури національного значення, та інші пам'ятки міста й району. Спочатку реставраційні роботи вели досить активно, поповнювались і музейні фонди. Тоді заповідник підпорядковувався Мінрегіонбуду і отримував регулярне фінансування з державного бюджету. Через п'ять років до заповідника передали пам'ятку архітектури національного значення ХІV-ХІХ ст., родинний маєток князів Вишневецьких. Через три роки до складу заповідника включили замок у Скалаті, а згодом заповідник отримав статус національного. У 2008 році до складу заповідника включили ще сім майже зруйнованих замків, натомість державне фінансування через кризу майже припинили. Гроші з державного бюджету останні кілька років виділяють лише на заробітну платню працівникам заповідника та комунальні витрати. Обласний бюджет, зважаючи на національний статус заповідника, теж виділяти кошти не дуже поспішає. Чотири роки тому заповідник передали в підпорядкування Міністерству культури, де на відміну від профільного, переконати і обґрунтувати потребу реставраційних робіт стало набагато складніше. Тож останні сім років заповіднику доводиться розраховувати тільки на самотужки зароблені гроші.

— Якби державні програми, затверджені Кабінетом Міністрів, діяли хоча б на 5%, то нам було б значно легше, — говорить директор заповідника Анатолій Маціпура. — Могли б зробити у рази більше, ніж робимо зараз власними силами. Для прикладу, в сусідній Білорусі за останні п'ять років за державний кошт відновили низку замкових комплексів. Тепер заробляють на туризмі. Ми теж заробляємо, але не в таких масштабах, як могли б за державної підтримки. На місцевий рівень вже і не сподіваємося, бо від чиновників чуємо лише гасла про необхідність збереження, відновлення, натомість коштів на це не виділяють жодних.

Хочу жити в замку

Окрім привидів, історії про яких можна почути з вуст екскурсоводів, в одному із замків Тернопільщини ХVI століття в Микулинцях є й інші — реальні мешканці. Тут в одній зі стін замку облаштовано справжню сільську хату. Вхід відгороджено дерев'яним парканом, за який не так просто потрапити, бо охороняють територію два не дуже дружелюбних собаки. За парканом частина замкової території використовується для вирощування городини. З вікна хати виглядає не дуже привітна бабця, оглядає пронизливим поглядом нашу екскурсійну групу і закриває щільніше фіранки.

Екскурсовод пояснює, що вона майже завжди така непривітна. Не любить, коли екскурсійні групи порушують її спокій. І починає розповідь про те, як ця бабця тут оселилась і чому її досі звідти не виселили. Виявляється, що ця літня жінка живе в замку на законних підставах, маючи усі необхідні для цього документи.

На початку ХХ століття графиня, яка володіла замком, подарувала одну кімнату своїй улюбленій фрейліні Анні. Кажуть, віддати їй було не шкода, бо на той час у будівлі розміщувалися тільки приміщення для господарських та виробничих потреб, а сама графиня жила в палаці поряд. Коли почалася перша світова війна, чоловік служниці пішов на фронт, залишивши дружину із двома дітьми. З фронту він не повернувся. Загинув на війні й син графині. Від тифу померла графська донька, а через деякий час померла і сама стара пані. З того часу замок фактично перейшов у власність Анни, бо інших спадкоємців у цієї родини не було. Жінка, яка нині проживає в замку, і є донькою колишньої фрейліни. А ще разом із нею за документами у цій невеличкій оселі прописана вся її численна рідня.

До 900-річчя Микулинців адміністрація заповідника планувала провести реставрацію замку. Замовили навіть у Львові необхідну для цього технічну документацію. Однак на тому все і закінчилось. Непривітна мешканка замку, нащадок фрейліни, не дозволила зачіпати своє помешкання та стіни, в якому воно облаштоване. Та й адміністрація заповідника на своєму не дуже наполягала. Кажуть, не хочуть, щоб стара їх проклинала. Мовляв, хай живе скільки їй відведено Богом, а далі буде видно. Зрештою, облаштована сільська хата поміж середньовічних мурів є своєрідною родзинкою і водночас наочним прикладом недбалого ставлення держави до пам'яток архітектури. Працівники заповідника зізнаються, що про подібні випадки деінде в світі досі вони не чули.

Влад ІСАЄВ.

Loading...
 
Читайте також:

На крайній півночі... Африки
№41, 12-6-2014

Карпати: ТОП-10 унікальних місць
№33, 13-5-2014

Обійняти історію
№88, 21-11-2013

Відкрий для себе іншу Польщу
№80, 24-10-2013

Версаль на Поліссі
№70, 19-9-2013

Понад 142 тисячі рівнян виїжджало влітку з міста
№69, 17-9-2013

«В Греції все є»
№59, 8-8-2013

Ця знаменита серед наших співвітчизників цитата із п'єси Чехова "Весілля" цілком відображає туристичні можливості цієї європейської країни

Львів варто відвідати саме зараз
№52, 16-7-2013

За тури в небезпечний Єгипет гроші можуть не повернути
№52, 16-7-2013

На безкоштовних пляжах Криму засмагати можна тільки стоячи
№52, 16-7-2013

На італійському курорті заборонили ходити в купальниках
№52, 16-7-2013

Реклама на сайті

Наповнення © «Рівне Вечірнє», (с) 2003-2017. Оновлюється щодня.
При використанні матеріалів посилання на www.rivnepost.rv.ua обов’язкове.
Програмування та дизайн © «Рівне Вечірнє»
Засновник — Микола НЕСЕНЮК. Головний редактор — Валентина ШАХ valensrv@gmail.com. Редактор сайту — Алла Садовник allasadovnuk@i.ua.
Адреса для листування з редакцією: rivnepost@gmail.com. Редактор он-лайн новин — Жанна Пінчук pinkrime@gmail.com.
Телефони редакції: (0362) 62-56-54, 62-56-55
@ — друкується на правах реклами.

Яндекс цитирования Яндекс.Метрика