Щасливе
Електронна передплата газети
☰ РОЗДІЛИ
Обласна газета «Рівне вечірнє»
Наш провайдер:
-25% на металопластикові вікна

У часи мого дитинства усі без винятку жили подвійним життям. Тому що офіційно ми будували комунізм, про що говорили по радіо, показували по телевізору та писали в газетах. Неофіційно ж кожен жив своїм життям, ніяк із тим комунізмом не пов'язаним.

«ДНК» довжиною у 150 років


Я завжди дуже скептично ставився до письменницьких антологій, укладених видавництвом «Клуб сімейного дозвілля», адже практично завжди написані там історії були створені на замовлення і не дуже цікавили самих авторів. Але, на диво, збірка короткої прози «ДНК», до якої увійшли історії Сергія Жадана, Юрія Винничука, Ірени Карпи, Олександра «Фоззі» Сидоренка, Макса Кідрука, Андрія Кокотюхи та Володимира Рафєєнка, утворила цільний текст, який зачіпає до глибини душі.
Loading...
Loading...
 

Олеся АНТОНЕНКО: Звідси — тільки двохсотим, або трьохсотим…

3-9-2014

Іванові пощастило. Якщо взагалі можна сказати, що тим, хто зараз воює на сході, щастить. Він — у піхотній бригаді, яка охороняє один зі складів на Луганщині і яку сепаратисти не зачіпають через… відсутність інтересу. Бо найстрашніша зброя у Івановій бригаді — автомат.

Іванові — близько 30. Вдома — дружина та двійко дітей. Востаннє їх бачив місяць тому, коли приїздив додому. На ротацію, подумаєте? Якби ж то. Мобілізованого ще весною Івана не відпускали. Дружина схитрувала: виробила довідку, що хвора, тож так лише змогла повернути чоловіка на тиждень-другий додому. А потім знову викликали на АТО, бо бригада мала значні втрати. Поки Іван був вдома, йому телефонували фронтові друзі: «Того вже нема, а пам’ятаєш того? Розірвало. — А я ж з ним на блокпостах стояв, хороший такий був. — А той у госпіталі, тяжкий».

— Одного мого товариша вже у рівненський госпіталь перевели,  — розповідає Іван. — Він піротехніком був. Підірвався на міні. Міцний такий хлопака, м’язистий, так у його тілі тепер дірки у кілька сантиметрів. М’язи аж потріскали від осколків. Знеболююче не дають вже — боїться, що звикне. Доводиться терпіти.

Сам Іван хоче додому. Обіцяли, що відпустять у вересні, проте тепер мовчать — людей втрачають сотнями, тож у ротацію солдати потрохи перестають вірити. «Знаєш, мені здається, що звідси або трьохсотим, або двохсотим повернутися тільки можна»… Іван просить не вірити тому, що говорять по телевізору, бо не 12-ть людей гине за день, десятки, а то й навіть сотні.

 — Ми знали, що один із батальйонів Західної України за день втратив 160 бійців… А в новинах сказали — 13-ть, — обурюється Іван. — Нас тут залишили. Порошенко зараз поводиться як Янукович, який не знав, що робити з Майданом. Таке враження, що президент не бачить, що тут люди помирають. Нам же заборонено стріляти. А якби дали команду, ми б могли за три дні від сепаратистів територію зачистити. Вони не в селах сидять, і не в містах — а за ними. Але, вочевидь, не вигідно давати команду… А сепаратисти? Відчувають себе безкарно. У нас біля Луганська військова прокуратура є. Наші хлопці сепаратистів ловлять, а вона відпускає. За гроші, мабуть. Чого ж іще? Ми недавно зловили жінку-снайпера, що за гроші наших вбивала. Ми її питали, для чого вона це робить, а вона прямо: «Платіть ви, буду за вас воювати». Її теж відпустили, до речі. І якщо вона може продатися, то що заважає нашим командирам? На початку АТО СБУ знайшла чимало зрадників серед керівництва. І що? Усі на місцях.

АТО

Востаннє, коли Іван телефонував, хвалився, що вже кілька днів по них не стріляють, тож усі цілі. Проте каже, що вибухи чути завжди. Особливо вночі стає страшно, бо тоді сепаратисти відкривають найбільший вогонь.

— І б’ють вони у ціль,  — з притиском вимовляє Іван. — А нашим хлопцям приносять координати, вони дивляться на карту, а там чисте поле. Точно знаємо, що сепаратистів там немає. Ось так і сидимо — нас вбивають, а ми імітуємо, що ми воюємо. А у нашій бригаді — одні автомати. Навіть безпілотника нічим збити, тож по нас і менше стріляють. Сепаратистів більше цікавить техніка, аби її знешкодити.

Іван охороняє склади, конвоює автомобілі. А ще він водій. Його авто у батальйоні найновіше — має антифриз, тож взимку єдине, в якому не доведеться зливати воду, аби не замерзала. Пощастило його бригаді з місцем — стоять за метрів 300 від села, провели кабель, тож мають власну електрику. Воду у бочці підвозять. Миються по черзі — раз-два на тиждень. Останнього митися не хотілося — холодно.

 — Особливо вночі, коли після сну у наряд заступаєш, — розповідає Іван. — П’ять градусів тепла, вітер — промерзаєш до кісток. Сподіваємося, що потепліє. Бо термобілизни нема, теплого одягу теж. А недавно зайшов у їдальню і випадково почув, як один із наших командирів комусь у трубку кричав: «А я що, партизанам маю бушлати видавати»? Партизанами військові називають нас, мобілізованих… На днях мене та ще вісьмох хлопців до кримінальної відповідальності притягнути — 10-15-ма роками погрожували. Зі складу пропало три пістолети. Звинуватили, що це ми, охорона, винні. А у ту ніч якраз такі хлопці чергували, що не п’ють, толкові. Ну ніхто не міг взяти. Втім, нас навіть слухати не хотіли… На щастя, за трохи з’ясувалося, що пістолети були в одного із військових. Коли завантажували боєприпаси, він поклав у кишеню нібито. І при цьому був завсклад. Добре, що військовий повернув взяте. А якби ні, нас би тоді посадили ні за що. Зате капітану і прапорщику, яких насправді є вина, нічого, бо вони капітан і прапорщик… Тут багато хто п’є горілку — аби не відчувати страху, заспокоїтися. Але навіть це не допомагає. Недавно з хлопцем з Луцька говорив. Казав, що покинув горілку, бо нерви не вгамовувала — перейшов на валеріанку.

Івану ще пощастило, як сам каже. Він на базі, де постійно є їжа. На відміну від хлопців у луганському аеропорту, куди постачання продовольства — з перебоями, він не голодує. Відпочивати інколи доводиться мало, але бомблять їх менше і з рідними говорить часто.

 — Інколи дуже страшно, але я віри не втрачаю. А що лишається? — додає Іван. — На більше розраховувати нічого.

Олеся АНТОНЕНКО.

Loading...

Думка авторів може не збігатися з позицією редакції, але свобода слова понад усе.
Свої роздуми надсилайте за адресою: vb@rivnepost.rv.ua з темою «Я так думаю»
 
Читайте також:

Хіромант Жанна Табачук: «Лад наведуть військові»
№56, 11-8-2014

Дмитро ТАРАСЮК: «Закон як дишло»
№49, 16-7-2014

Юрій Трачук: «Правий сектор» воює проти ЄС та США, а не Росії?
№46, 4-7-2014

Я – патентний повірений, захищаю інтелектуальні права. А вчора рівненський "Правий сектор" називав мене "москальським посіпакою"…

Втрачаємо гумус!Наслідком зміни клімату може бути не лише підвищення температури повітря, а й погіршення стану ґрунтів і, зрештою, опустелювання
№41, 16-6-2014

Хочуть закрити хоспіс у Дубні, але ж ніхто не знає, що чекає нас у майбутньому і де ми знайдемо свій останній притулок у хворобі чи в старості
№33, 13-5-2014

Лист-звернення жителя м.Дубно, працівника ВКНЗ «Дубенський медичний коледж» Рівненської обласної ради Гаращака П.Й. до громадськості Рівненщини.

Психолог, хіромант Жанна Табачук: «Жінка, допоки невідома широкому загалу, зможе повести за собою народ — їй повірять і Схід, і Захід»
№30, 24-4-2014

Олена КОВАЛЬЧИК: «Не лякала героя небезпека швидкої смерті»
№23, 31-3-2014

Пам'яті Олександра Храпаченка

Віктор Матчук: «Ті, хто має незареєстровану зброю, працюють проти України»
№23, 27-3-2014

Людмила ЛЕОНОВА: «Зберігаємо унікальне видання «Кобзаря» 1934 року»
№18, 7-3-2014

Микола КУЧЕРУК: «Народжується нове суспільство»
№17, 5-3-2014

Сергій ШТУРХЕЦЬКИЙ: «Опозиція отримала крісло, а влада — гроші»
№10, 6-2-2014

Реклама на сайті

Наповнення © «Рівне Вечірнє», (с) 2003-2017. Оновлюється щодня.
При використанні матеріалів посилання на www.rivnepost.rv.ua обов’язкове.
Програмування та дизайн © «Рівне Вечірнє»
Засновник — Микола НЕСЕНЮК. Головний редактор — Валентина ШАХ valensrv@gmail.com. Редактор сайту — Алла Садовник allasadovnuk@i.ua.
Адреса для листування з редакцією: rivnepost@gmail.com. Редактор он-лайн новин — Жанна Пінчук pinkrime@gmail.com.
Телефони редакції: (0362) 62-56-54, 62-56-55
@ — друкується на правах реклами.

Яндекс цитирования Яндекс.Метрика