Щасливе
Електронна передплата газети
☰ РОЗДІЛИ
Обласна газета «Рівне вечірнє»
Наш провайдер:  

У дні річниці розстрілів на Майдані вони знову з'явились на телеекранах. Екрани нині широкі, тож їхні вгодовані пики не без допомоги режисерів та операторів у ці екрани таки вмістилися.

Спорткомплекс на 700 місць вже цього року може з'явитися у Сарнах


У той час як у Рівному «малюють» проекти стадіону та палацу спорту, в Сарнах триває будівництво потужного спорткомплексу. Вже зведено триповерхову будівлю, де вставлено вікна.

«Wszystko» гратиме джаз


Львівський гурт «Wszystko» 8 березня дасть концерт у рівненському міському Будинку культури.
Loading...
Loading...
 

Новий Світ по-рівненськи

9-7-2015

Неважко здогадатись, чому назвали невеличку вулицю (раніше це був провулок) Поштову, що у центрі Рівного, саме так. Але Поштова — тільки одна з її назв, які змінювались упродовж століття. За часів польської влади її називали Новий Світ, бо саме таку назву мав кінотеатр, який там знаходився. Німецькі окупанти дали їй назву Сальського, а згодом Поліційна, бо тут розташовувалася поліційна управа. Декілька цегляних будинків, зведених на початку ХХ століття, збереглися до нашого часу. А в період радянської історії це була вулиця Олеко Дундича. За незалежної України вулиці знову повернули колишню назву Поштова.

Цієї неділі рівняни зберуться на Поштовій на уже традиційне Свято вулиці, що відбувається 12 липня, на святих Петра і Павла. Тож є привід розповісти про історію цієї вулиці та її мешканців зі спогадів рівненських старожилів.

Володимир Кулій:

 — Мій дядько Васіян Кулій, який народився у 1888 році й жив на вул. Аптекарській (тепер вул. С.Петлюри. — Авт.), служив на пошті, яка була там, де тепер магазин "Прем'єр". Це був цегляний двоповерховий будинок, збудований ще за царя. Та пошта проіснувала до 1936 року, коли поляки збудували нову, якою ми й досі користуємося. Вулиця тоді називалася Поштовою. У 1930-і роки поряд із старою поштою була польська поліція. А ще на цій вулиці був кінотеатр "Новий Світ", і в той час вулицю теж називали Новий Світ. У цьому театрі часто виступали гастролери, які приїжджали до Рівного. Пам'ятаю виступ відомого волинського режисера Миколи Певного, вистави "Невольник", "Дай серцю волю — заведе в неволю". Кінотеатри за Польщі працювали майже цілодобово. Купив квиток — і можеш сидіти до ранку. У "Новий Світ" у 1944 році влучила бомба, яка його зруйнувала.

Сім'я Ковтунів на Поштовій.

Сім'я Ковтунів на вул. Поштовій

Ігор Жилінський, режисер, викладач (1928-2013):

 — Своє сценічне життя я починав у старому рівненському театрі, який знаходився на вулиці Поштовій. У 1940 році я там "Подоляночку" танцював у виставі "Котигорошко". Вже після служби в армії у 1954 році я потрапив на цю сцену як актор… Рівняни тоді дуже любили театр, знали акторів, стежили за новими виставами.

Леонід Друзенко:

 — Наша сім'я жила в будинку, який раніше належав лікарю Олександру Виноградову. Виноградови мали на цій вулиці два будинки, які у них націоналізувала перед війною радянська влада. Мої батьки зі старшим братом Анатолієм приїхали до Рівного після війни, а я народився тут у 1946 році. Вулиця наша була затишною, з маленькими будинками, зеленою. Сусіди традиційно збиралися за одним столом, допізна засиджувалися за розмовами і грою у преферанс. Серед сусідів — Микола Паю, який працював директором Рівненського облкниготоргу. А його дружина — чудова швачка, її замовницями були жінки місцевої еліти. Це була типова жінка-містянка повоєнного часу, яка курила "Бєломор" і добре грала у преферанс. А моя мама була "заслуженим майстром" по пирогах і пончиках, тому мене в дитинстві дражнили "Льончик-пончик".

Олександр Яковлевич Віноградов

Олександр Яковлевич Віноградов

Навпроти нашого будинку було кафе "Ровенчанка" — на той час один із найкращих ресторанів міста. Відомо, що німці у сорокові роки там облаштували офіцерське казино. Стоматологічна поліклініка, яка нині перебудована, за Польщі була лікарнею, де мав практику відомий лікар Сегал.

Половину підвалу нашого будинку займало обладнане наприкінці 50-х років перше в Рівному бомбосховище, вихід з якого був на центральну вулицю. Друга половина — це були підвали мешканців будинку. Кожен мав свій закуток без дверей, де сім'я зберігала по три дерев'яні бочки з квашеними помідорами, огірками і капустою.

Я пам'ятаю старий театр (тепер центр "Інваспорт". — Авт.) і перший у ньому концерт надзвичайно популярних тоді гумористів Тарапуньки і Штепселя, яких я дивився тут у 1956 році. Влітку вікна відчиняли, і ми, дітлахи, могли дивитись концерт чи виставу з вулиці. Після війни на нашій вулиці жили переважно військові офіцери-фронтовики, керівники МВС і КДБ, компартійні керівники. Пам'ятаю, як приїжджав на службовому автомобілі ЗІС начальник Рівненського КДБ Антонюк... Жила на нашій вулиці і Ніна Рибакова, підполковник медичної служби, судмедексперт, яка завжди захищала людей від беззаконня і свавілля влади, допомагала хворим, а також у вирішенні питань житла.

Іван Хомич Куліш

Іван Куліш

Двір першого будинку зліва від вулиці Соборної місцеві тепер називають "шанхаєм". А в повоєнний час жив у цьому будинку письменник Лаврентій Кравцов (1903-1984). А також відомий вчитель і поет Іван Куліш (1873-1963) — у 1950 році його обрали депутатом Верховної Ради УРСР, а він продовжував жити у цій маленькій квартирі без побутових зручностей. Мій старший брат Анатолій Друзенко став відомим журналістом, автором книг, в яких є і спогади про Рівне, і про вулицю Поштову, де зростав.

Майя Кащенко:

 — 17-річною дівчиною у 1955 році я приїхала до Рівного з Харкова вступати до медичного училища, яке тоді знаходилось на вулиці Леніна (тепер вул. 16 Липня. — Авт.). Потім мама поміняла нашу харківську квартиру на квартиру на вул. Олеко Дундича і теж переїхала до Рівного. Ось і живу тут майже 60 років. Наш будинок колись був власністю лікаря Виноградова, який мав четверо дітей і зводив будинок, щоб кожному була окрема квартира. Коли ж у 1939 році прийшли совєти, то він сам віддав будинок владі, щоб сім'ю не виселили до Сибіру. Виноградови були дуже інтелігентними й скромними людьми. Цей лікар похований на кладовищі "Грабник". А поруч з нами в одноповерховому будинку мешкають нащадки цієї сім'ї. Пам'ятаю сусідів, яких уже давно немає в живих, і тих, хто просто виїхав із Рівного. Жили в нашому домі Друзенки, Ковтуни, Бєлови. В сусідньому — Страшуки, Давидови, Комлєви, Шарапови, Бикови...

Сучасний вигляд вулиці Поштової

Сучасний вигляд вулиці Поштової

Ми часто ходили в театр, розташований на нашій вулиці. Квитки були дешеві — 50 копійок на гальорку, 1 карбованець — партер. За театром росли дерева. У 80-і роки приїхали зрізати дерева на нашій вулиці. Вже підходять із пилкою до каштана, що ріс біля Клубу будівельників. Тут ми всі жінки об'єдналися і врятували наш каштан. От і залишився він — розлогий, красивий такий. Старий, як і ми, але дуже гармонійно врослий у нашу стару Поштову вулицю.

На завершення мені хочеться назвати ім'я ще одного мешканця вулиці Поштової — Олександра Ковтуна. Його дитинство і юність минули тут. Нині Олександр Ковтун працює консулом Генерального консульства України в Ростові-на-Дону і допомагає нашим пораненим хлопцям, полоненим, дітям.

Галина ДАНИЛЬЧУК, завідувачка відділу Рівненського обласного краєзнавчого музею.

Loading...
 
Читайте також:

Мода 30-х у Рівному: білизна марки «Галя» та капелюхи «Bon-Gout»
№46, 2-7-2015

Артистична богема з Рівного
№28, 16-4-2015

Реклама на сайті

Наповнення © «Рівне Вечірнє», (с) 2003-2017. Оновлюється щодня.
При використанні матеріалів посилання на www.rivnepost.rv.ua обов’язкове.
Програмування та дизайн © «Рівне Вечірнє»
Засновник — Микола НЕСЕНЮК. Головний редактор — Валентина ШАХ valensrv@gmail.com. Редактор сайту — Алла Садовник allasadovnuk@i.ua.
Адреса для листування з редакцією: rivnepost@gmail.com. Редактор он-лайн новин — Жанна Пінчук pinkrime@gmail.com.
Телефони редакції: (0362) 62-56-54, 62-56-55
@ — друкується на правах реклами.

Яндекс цитирования Яндекс.Метрика