Електронна передплата газети
☰ РОЗДІЛИ
Обласна газета «Рівне вечірнє»
Наш провайдер:
-25% на металопластикові вікна

Чув, що десь у місті криво паркан поставили. Не хочете піти перевірити? А на іншій вулиці будувати щось збираються ніби незаконно. Ходімо перевіримо! А потім пікет організуємо біля офісу порушників, пресу запросимо, інтерв'ю дамо…

Франко і музика. Рівнянам розкажуть про те, хто з музикантів використовує поезію класика


2016-й – рік Івана Франка в Україні. Аби заохотити молодь дізнатися більше про українського інтелектуала, який має найбільший серед українців творчий доробок, обласна бібліотека вирішила провести творчий захід.
Loading...
Loading...
 

Маріса Порто: «Десять життєвих уроків від української журналістики»

6-10-2015

Головна редакторка американської газети «Daily Press» (м. Ньюпорт-Ньюс, Вірджинія), яка є партнером «Рівне вечірнє» у рамках програми медіапартнерства від IREX, Маріса Порто два тижні вересня провела в Україні, відвідавши Львів, Рівне, Острог та Київ. Повернувшись до США, вона написала редакторську колонку про те, які життєві уроки отримала від українських журналістів.

Пропонуємо вам переклад матеріалу, опублікованого на сайті «Daily Press».

Маріса Порто

Десять життєвих уроків від української журналістики

Я нещодавно повернулася з України. Коли кажу американцям, що була там, першим їхнім запитанням є: «Чому?». Другим — «Ти почувалася у безпеці»?

Відповідь на перше запитання — широка. Дозвольте пояснити. Близько п’яти років тому видавець «Daily Press» Дігбі Соломон запитав мене, чи не хочу я співпрацювати з неприбутковою організацією IREX, яка спонсорує програми обміну з країнами, що розвиваються, у сферах урядування, освіти та медіа. Пропонована нам програма IREX зосереджувалася на Україні. Я туманно пам’ятаю свою відповідь: «Ви мене запитували, чи хочу я вирушити в Україну?». Коли він пояснив, я не вагалася. Я сказала: «Так».

Директор з розвитку аудиторії Девід Мессік та я провели тиждень у Севастополі, місті на березі Чорного моря в Криму, який тоді був частиною України. Опісля представники редакції севастопольської газети відвідували нас. Ми говорили про журналістику. Ми говорили про подібності у наших громадах — військові бази, порти та туризм. У нас був тур їхньою версією Морського світу, історичним музеєм Другої світової війни та підводним російським човном, який нагадав мені фільм «Полювання за «Червоним жовтнем»». Вони відвідали Джеймстаун, колоніальний Вільямсбург і наприкінці візиту — нашу столицю.

Ми продовжили співпрацю з IREX, хоча громада, яку ми відвідували під час першого візиту, була відібрана Росією і стала причиною тривалого конфлікту в Україні. Минулого року ми стали партнерами газети у Рівному. Дві групи від редакції «Daily Press» побували на Рівненщині і дві групи українських журналістів відвідали нас. Кожен візит робив наші редакції ближчими у журналістиці. Але що важливіше, ми стали друзями.

dp-20141024-005

Кілька місяців тому представники IREX запитали, чи не погодилася б я виступити на конференції перед журналістами з різних регіонів України. Ця конференція відбулася два тижні тому у Киві і була останньою частиною мого масштабного туру країною. Тур включав відвидини газети у Рівному, дискусію зі студентами-журналістами Острозької академії та зустріч у Києві з журналістами, які ділилися своїми щоденними проблемами. І так, я завжди відчувала себе у безпеці.

Я вивчила так багато від своїх українських колег, що не змогла б це вмістити в один матеріал. Проте я напишу про 10 уроків, які я винесла з подорожі і які пояснюють, чому ми у «Daily Press» плануємо продовжити партнерство з Україною у наступному році.

1. Ніколи не здавайся. На конференція я познайомилася з редактором та видавцем, який був арештованим. Його газета була оштрафованою. На компанію подали до суду. Чому? Тому що його редакція писала про місцеву корупцію і, як ви можете уявити, героям цих публікацій це не подобалося, вони намагалися змусити його мовчати. Він зміг подолати усі ці проблеми і продовжує випускати газету нині.

12027773_10207835976876257_9113194435603776282_n

2. Не важливо, дощ, сонце чи війна — публікуй. Менеджер телеканалу розповіла, як закрили їхню станцію, коли сепаратисти почали боротьбу на території їхнього містечка. Журналісти втікали зі своїх домівок, не взявши нічого з собою. Кілька з них переїхали до Києва і відкрили веб-сайт, на якому розповідають про те, що відбувається на охоплених війною територіях їхньої країни. Вони не хотіли називати імена своїх репортерів через страх перед розправою. Тим не менше, вони продовжують публікуватися, а отже, є незалежна редакційна команда, яка пише статті з окупованої території.

3. Гроші — це не головне. Україна не подібна до США. Робота, за яку платять приблизно 50 доларів на тиждень, — хороша робота. Отож уявіть, що ви редактор сайту розслідувань, який пише про корупцію в системі влади. Що б ви зробили, якби вам запропонували 100 тис. доларів, щоб ви закрили свій сайт на два місяці перед виборами, аби людина, про яку ви писали, могла перемогти? Відповідь редактора: «Гроші — не головне».

4. Пам’ятай про своїх друзів. Пі час конференції Майя Матіашвілі, яка керує грузинською програмою медіапартнерства, створеною організацією IREX для журналістів тієї країни, обговорювала проблеми, з якими зіткнулися журналісти в Грузії, висвітлюючи конфлікт з Росією. Вона розповіла про тренінг з безпеки, який фінансував IREX, для репортерів, які збиралися на поля битв. Замість того, щоб сфокусувати закінчення її презентації на проблемах її країни, вона віддала шану американським партнерам Елісон Паркер та Адаму Ворду, які були учасниками програми медіапартнерства. Паркер і Ворда з телеканалу міста Роанок під час прямого ефіру вбив їхній роздратований колишній колега — за кілька місяців до конференції у Києві.

5. Служи своїй громаді. У день, коли я прибула до Рівного, одна зі співробітниць редакції взяла мене з собою до місцевого сирітського притулку. Вона разом з іншими представниками редакції щомісяця долучається до активістів, які проводять майстер-класи з в’язання, карате, малювання та іншого. Діти у сиротинці — ті, які втратили дім, або мають спеціальні потреби. Віднедавна там також розміщують дітей з територій, де воюють російські сепаратисти. Коли ми прибули, діти обіймали нас. Вони не могли натішитися, що бачать волонтерів… і мене, американську редакторку, яка приїхала відвідати їх. Я повернулася з саморобними листівками, намальованими та керамічними соняхами, які тепер висять на моїй кухні. Ці дрібнички тепер щодня нагадують мені про людську доброту.

школа_Тучин

6. Святкуй свої перемоги. Ми залишили сиротинець і повернулися до редакції якраз на святкування. У класичних редакціях (українських чи американських) мода на піцу та торт. Це була 24 річниця від першого номеру «Рівне вечірнє». Небагато як для газети, проте Україна не була незалежною до розпаду Радянського Союзу у 1991 році. Кожного року вона на рік віддаляється від того часу, коли журналістика була підконтрольна владі. Це те, що варте святкування.

7. Деякі питання — глобальні. Один із репортерів «Рівне вечірнє» викладає в Острозькій академії. Під час мого візиту він робив презентацію про гендерну рівність в українських медіа. Цікавий факт: більшість журналістів в Україні — жінки. Втім, зарплата жінок-журналістів на 30% менша, ніж чоловіків-журналістів. Окрім того, більшість сюжетів та статей у медіа — про чоловіків. Звучить знайомо? Найсмішнішою частиною дня був момент, коли він використав приклад з «Daily Press» на початку своєї лекції. Він озвучив історію, що трапилася в газеті, поки я була в Україні: з капсули часу дістали лист, який був написаний 50 років тому тодішніми редакторами «Daily Press» і адресований нинішнім.  У привітанні ми прочитали: «Джентльмени». Потім він звернув увагу на мене, пояснивши студентам, що я нині — головний редактор «Daily Press». Його зауваження було простим. Деякі питання, як-от гендерна заангажованість, — глобальні.

12004939_10207824157420778_7629269334464052564_n

8. Незалежно від країни, діти залишаються дітьми. У день, коли я вирушала з Рівного до Києва, той самий репортер попрохав мене зробити презентацію для студентів-журналістів Острозької академії. Оскільки я — дівчина-скаут, я завжди готова до зміни планів. Я переробила презентацію, підготовлену для конференції, і використала її для студентів. Кінцевий результат — прекрасна дискусія про журналістику, 50 запитів на дружбу у Facebook від українських студентів-журналістів і гігантське селфі цілим класом, під час якого професор мусив сказати студентам, що я маю достатньо фото як на один день.

12003337_1716864755208438_1278356323410782355_n

9. Відкрита влада — це пріоритет. Мене запросили на політичну конференцію, під час якої оголошували кандидатів від партії на місцеві вибори. Так роблять перед виборами всі політичні партії в Україні, а їх там чимало. У той день тільки одна партія оголосила про 64 кандидатів до обласної ради. Один із кандидатів говорив про те, наскільки важливо зробити владу в Україні більш прозорою. В інтерв’ю, які давали деякі кандидати перед американськими виборами газеті «Daily Press», відчувалося, що для них відкритість влади не є пріоритетною. Було приємно чути, що український кандидат зробив це пріоритетним без будь-яких прохань. Нам має пощастити.

10. Люби те, що ти робиш. На моєму робочому столі є напис: «Роби те, що ти любиш. Люби те, що ти робиш». Незважаючи на труднощі в економіці та індустрії, я завжди кажу людям, що не можу уявити, що можу працювати над чимось іншим. Як журналісти, ми розповідаємо історії про наших сусідів. Ми намагаємося змінити наші громади. І ми прагнемо добитися, щоб влада працювала з народом і для народу. В Україні журналісти роблять все те ж саме і деколи у настільки складних обставинах, що і складно уявити. Наступного року ми плануємо прийняти наступну групу журналістів з України. Чому? Тому що навіть якщо ви втратите свій дім чи роботу через чиюсь помсту, але все одно хотітимете залишитися журналістом, бо вірите, що зможеш зробити свою країну кращою — я хочу, щоб усі знали про ці історії.

Переклад — Алли Садовник.

Loading...

Думка авторів може не збігатися з позицією редакції, але свобода слова понад усе.
Свої роздуми надсилайте за адресою: vb@rivnepost.rv.ua з темою «Я так думаю»
 
Читайте також:

Петро КРАЛЮК: «Чому українські школи й досі вчать любити агресора Росію?»
№71, 5-10-2015

Комбат Капінос: «Всі знають, що я «бандерівець». У мене батько такий був, ну, і я недалеко пішов»
№63, 4-9-2015

Юрій ТРАЧУК: «Фальстарт децентралізації»?
№58, 17-8-2015

Петро КРАЛЮК: «Бурштин: блиск і злидні Полісся»
№56, 7-8-2015

Знищується не лише природа — відбулося руйнування соціуму, що існував у «бурштинових» районах

Святослав КЛІЧУК: Рівне. «Хімік». Конкуренція чи корупція?
№52, 23-7-2015

Людмила Туровська: «Ще раз про земельні ділянки для учасників АТО»
№47, 8-7-2015

Юрій ТРАЧУК: «Костопіль і Рівне мають спільні інтереси. А можуть мати й спільну територію»
№46, 2-7-2015

Петро КРАЛЮК: «Інтерв'ю Януковича як симптом»
№45, 25-6-2015

Олександр Гайн: «Операція «‚Повістка’»
№43, 19-6-2015

Юрій Вознюк: «Політична проституція»
№43, 19-6-2015

Петро КРАЛЮК: «Українці і Друга світова»
№33, 12-5-2015

Реклама на сайті

Наповнення © «Рівне Вечірнє», (с) 2003-2016. Оновлюється щодня.
При використанні матеріалів посилання на www.rivnepost.rv.ua обов’язкове.
Програмування та дизайн © «Рівне Вечірнє»
Засновник — Микола НЕСЕНЮК. Головний редактор — Валентина ШАХ valensrv@gmail.com. Редактор сайту — Алла Садовник allasadovnuk@i.ua.
Адреса для листування з редакцією: rivnepost@gmail.com. Редактор он-лайн новин — Жанна Пінчук pinkrime@gmail.com.
Телефони редакції: (0362) 62-56-54, 62-56-55
@ — друкується на правах реклами.

Яндекс цитирования Яндекс.Метрика