Електронна передплата газети
☰ РОЗДІЛИ
Обласна газета «Рівне вечірнє»
Наш провайдер:
-25% на металопластикові вікна

Чув, що десь у місті криво паркан поставили. Не хочете піти перевірити? А на іншій вулиці будувати щось збираються ніби незаконно. Ходімо перевіримо! А потім пікет організуємо біля офісу порушників, пресу запросимо, інтерв'ю дамо…

Франко і музика. Рівнянам розкажуть про те, хто з музикантів використовує поезію класика


2016-й – рік Івана Франка в Україні. Аби заохотити молодь дізнатися більше про українського інтелектуала, який має найбільший серед українців творчий доробок, обласна бібліотека вирішила провести творчий захід.
Loading...
Loading...
 

Петро КРАЛЮК: «„Незручні“ роздуми з приводу ювілею Могилянки»

21-10-2015

Цього року на високому рівні вирішили відзначити 400-літній ювілей Києво-Могилянської академії. «Базовою датою» для ювілею став 1615 рік, коли в Києві виникло Київське братство й при ньому, судячи з усього, була організована школа. Потім ця школа в 1632 році об’єдналася зі школою Києво-Печерської лаври. У результаті цього об’єднання виник навчальний заклад нового типу, який фактично запозичив схему викладання дисциплін, що існувала в тогочасних школах «латинського» Заходу, зокрема в школах єзуїтських. З того часу можна говорити про існування «повноцінної» Києво-Могилянської академії, яка з часом стала школою вищого типу, подібною до тогочасних західноєвропейських університетів.

Історія академії не була простою. По-своєму вона відображувала політичні й культурні процеси, які відбувалися на українських землях. Якщо в 30-40-их рр. XVII ст. за часів митрополита Петра Могили ця школа стрімко розвивалася й фактично досягла рівня вищої школи, то козацька війна під проводом Богдана Хмельницького призвела до руйнації та деградації цього навчального закладу. Її відродження відбулося за часів гетьманування Івана Мазепи, який приділив чимало уваги цьому навчальному закладу. Не даремно деякий час академія називали Могило-Мазепинською. У кінці XVIII — на початку XIX ст. вона занепадає. Російський імперський уряд відмовляється реформувати її в світський університет. Такі реформації відбувалися в країнах Європи, де на місці єзуїтських колегій та університетів, що були церковними навчальним закладами, створювалися вищі школи.

наукма

Натомість на місці Києво-Могилянки в 1819 році з’явилася Київська духовна академія, яка функціонувала в ХІХ й на початку ХХ ст. Зараз є намагання ідеалізувати цей навчальний заклад, представити його ледь не українською інституцією. Насправді говорити про його українськість проблематично. Це був розсадник російського православ’я, а зі стін академії вийшло чимало українофобів, наприклад автор Валуєвського циркуляру Орест Новицький. Радянська влада ліквідувала академію, а її приміщення використовувалися з різною метою, в т.ч. й для навчальних цілей. «Відновлення» Києво-Могилянки відбулося вже за часів незалежної України. Але це вже був типовий світський вищий навчальний заклад, який відрізнявся і від старої Києво-Могилянської академії, і від Київської духовної академії.

Безперечно, Києво-Могилянка з її історією є одним із важливих символів України й української культури. Тому можна лише вітати, що її 400-літній ювілей так широко відзначався, а на святкування цієї події прибув Президент України.

Та є один момент, який дещо насторожує. Під час урочистостей і з уст Президента нинішньої Києво-Могилянської академії та й Президента України звучали такі міркування: мовляв, до Києво-Могилянки в Україні вищої освіти не було, були лише якісь монастирські школи, а молоді люди, які хотіли мати вищу освіту, їхали на Захід. При цьому мимоволі проводилася паралель із днем сьогоднішнім. Робився натяк, що саме Києво-Могилянка в часи незалежної України почала впроваджувати нові стандарти освіти, орієнтовані на Захід. Тобто вона створила в Україні «нову вищу освіту».

Чи не є це творення нової міфології?

При всьому значенні старої Києво-Могилянки не можна говорити, що це була перша вища школа на теренах України. До неї тут існували значні освітні традиції, які не варто відкидати.

Певно, не простим є питання, що ми маємо вважати вищої освітою в часи Середньовіччя й Раннього Модерну? Принаймні в університетах латинського Заходу вищим рівнем освіти вважалося вивчення богослов’я, медицини чи права. Приблизно те саме можемо сказати про арабські й єврейські школи. Якщо виходити з цього критерію, то можемо говорити про існування вищої освіти, принаймні її елементів, ще в часи Київської Русі. Бо звідки ж тут взялася ціла плеяда книжників, які писали теологічні твори? А митрополит Климент Смолятич вів богословські дискусії і при цьому знаходилися підготовлені диспутанти. Та що священнослужителі… На богословські теми кваліфіковано міг поговорити волинський князь Володимир Василькович, якого Галицько-Волинський літопис іменує філософом.

Чогось подібного в тодішній Західній Європі не було. Принаймні можемо говорити, що в Київській Русі при єпископських кафедрах та при князівських дворах існували культурні осередки, які знаходилися на рівні західноєвропейських університетів і можуть бути трактовані як вищі школи. У цих осередках існували книгозбірні, відбувалося навчання дітей, велися богословські дискусії, переписувалися книги і навіть створювалися оригінальні тексти. Такі осередки, безперечно, існували в Києві. Схоже, були вони в Чернігові. Ймовірно, в Турові. Бо ж звідки взявся оригінальний релігійний письменник Кирило Турівський? Існував такий осередок і в місті Володимирі на Волині, де княжив згадуваний князь Володимир Василькович.

Татарська навала стала сильним ударом для давньоруської цивілізації. Культура деградувала. Стосувалося це й школи. Але в XVI-XVII ст. відбувається її «відродження». Під впливом Заходу тут починають виникати різні школи, в т. ч. й вищого типу. Такою була Острозька академія, що виникла в 70-х рр. XVI ст. (Перша однозначна згадка про цю школу

як академію відноситься до 1579 р.). Дещо подібна школа пізніше виникає при Львівському братстві. До речі, в бібліотеці Львівського братства, поряд із релігійними книгами, були філософські твори Аристотеля. Тобто тут могла викладатися філософія й теологія, а це вже свідчить про високий рівень Львівської братської школи. Те саме можемо сказати про школу при Луцькому братстві, яке виникло в 1617 р. збереглося чимало документів цього братства і його школи. А ця школа виникла майже в той самий час, як і школа Київського братства, від якої (про це говорилося) зараз ведуть початок існування Києво-Могилянської академії.

Як бачимо, Києво-Могилянка не виникла на порожньому місці. До неї вже існувала в Україні традиція вищого шкільництва, зокрема на Волині й Галичині. До речі, показово, що засновником Київського братства був галичанин Петро Конашевич-Сагайдачний, який навчався в Острозькій академії. А на початках і в школі Київського братства, й, власне, Києво-Могилянській академії працювало чимало вихідців з Волині та Галичини, які навчалися в Острозькій академії та школі Львівського братства.

Не треба також забувати, що в Україні в той час існувало, поряд із православним шкільництвом, також шкільництво католицьке й протестантське. Школою вищого типу на українських етнічних землях стала Замойська академія, заснована в 1595 р. У ній навчалася низка діячів української культури, в т. ч. деякі з них працювали і в школі Київського братства, й Києво-Могилянської академії. До шкіл вищого типу наближалися єзуїтські колегії, що існували на українських землях в XVIІ — XVIІІ. Двоє з них, Острозька й Львівська, де викладалася теологія, можуть вважатися вищими.

На початку XVIІ ст. існувала кальвіністська академія в Панівцях на Поділлі. У 1638 р. протестанти-соцініани створили академію в Киселині на Волині.

А ще треба враховувати, що на українських землях у Середньовіччя й час Раннього Модерну існували юдейські та мусульманські школи вищого типу, діяльність яких практично нам не відома.

Словом, Україна в ті далекі часи аж ніяк не була «освітньою пустелею». І про такі речі не варто забувати, відзначаючи 400-ліття Могилянки.

Петро Кралюк

Loading...

Думка авторів може не збігатися з позицією редакції, але свобода слова понад усе.
Свої роздуми надсилайте за адресою: vb@rivnepost.rv.ua з темою «Я так думаю»
 
Читайте також:

Маріса Порто: «Десять життєвих уроків від української журналістики»
№72, 6-10-2015

Петро КРАЛЮК: «Чому українські школи й досі вчать любити агресора Росію?»
№71, 5-10-2015

Комбат Капінос: «Всі знають, що я «бандерівець». У мене батько такий був, ну, і я недалеко пішов»
№63, 4-9-2015

Юрій ТРАЧУК: «Фальстарт децентралізації»?
№58, 17-8-2015

Петро КРАЛЮК: «Бурштин: блиск і злидні Полісся»
№56, 7-8-2015

Знищується не лише природа — відбулося руйнування соціуму, що існував у «бурштинових» районах

Святослав КЛІЧУК: Рівне. «Хімік». Конкуренція чи корупція?
№52, 23-7-2015

Людмила Туровська: «Ще раз про земельні ділянки для учасників АТО»
№47, 8-7-2015

Юрій ТРАЧУК: «Костопіль і Рівне мають спільні інтереси. А можуть мати й спільну територію»
№46, 2-7-2015

Петро КРАЛЮК: «Інтерв'ю Януковича як симптом»
№45, 25-6-2015

Олександр Гайн: «Операція «‚Повістка’»
№43, 19-6-2015

Юрій Вознюк: «Політична проституція»
№43, 19-6-2015

Реклама на сайті

Наповнення © «Рівне Вечірнє», (с) 2003-2016. Оновлюється щодня.
При використанні матеріалів посилання на www.rivnepost.rv.ua обов’язкове.
Програмування та дизайн © «Рівне Вечірнє»
Засновник — Микола НЕСЕНЮК. Головний редактор — Валентина ШАХ valensrv@gmail.com. Редактор сайту — Алла Садовник allasadovnuk@i.ua.
Адреса для листування з редакцією: rivnepost@gmail.com. Редактор он-лайн новин — Жанна Пінчук pinkrime@gmail.com.
Телефони редакції: (0362) 62-56-54, 62-56-55
@ — друкується на правах реклами.

Яндекс цитирования Яндекс.Метрика