Щасливе
Електронна передплата газети
☰ РОЗДІЛИ
Обласна газета «Рівне вечірнє»
Наш провайдер:
-25% на металопластикові вікна

У часи мого дитинства усі без винятку жили подвійним життям. Тому що офіційно ми будували комунізм, про що говорили по радіо, показували по телевізору та писали в газетах. Неофіційно ж кожен жив своїм життям, ніяк із тим комунізмом не пов'язаним.

«ДНК» довжиною у 150 років


Я завжди дуже скептично ставився до письменницьких антологій, укладених видавництвом «Клуб сімейного дозвілля», адже практично завжди написані там історії були створені на замовлення і не дуже цікавили самих авторів. Але, на диво, збірка короткої прози «ДНК», до якої увійшли історії Сергія Жадана, Юрія Винничука, Ірени Карпи, Олександра «Фоззі» Сидоренка, Макса Кідрука, Андрія Кокотюхи та Володимира Рафєєнка, утворила цільний текст, який зачіпає до глибини душі.
Loading...
Loading...
 

Петро Українець: «Невже слід, який залишає війна в наших душах, це просто ПТСР?

28-1-2016

Я не раз задавав собі запитання про свою власну позицію і свій власний погляд на травму війни. Домовитися із нервами, що побували на війні! Як? Через фізіологічні та психофізичні вправи? Через методи психо-фізіологічної регуляції, через соціальну регуляцію малої групи, через мораль та моральний вибір чи через стосунки з Богом і вибору місця перебування у вічності? Дуже багато і навіть по ночах думаю над цим. Веду уявний діалог із нашими психологами. Невже весь слід, який залишає війна в наших душах і душах воїнів називається просто — ПТСР, тобто постравматичний стресовий розлад!?

Петро Українець 2

Плече в плече разом з хлопцями — і каша одна, і дружба, і запах пороху. Але поміж тим я активно роблю свою роботу. Наприклад, ночую в ямі із тим, хто покараний за вживання алкоголю. Майже цілу ніч проговоримо про життя, про нього і про цю яму, яку я з ним ділю... Так, я проводив в ямі психотерапію і ми прийняли спільне рішення як нам вилізти з тої ями!

Для мене це дуже близько, я з цим виріс! Адже батько мій був вояком УПА. Одного разу, розповідають, троє бійців потрапили в засідку — було це на початку зими на Лисій горі біля села Рясники на Рівненщині. Була місячна ніч. В батька заклинив карабін і він зупинився, щоб перезарядити і продовжити відстрілюватися і тут в його ногу вище стегна попала розривна куля! Батько впав, а хлопці побігли далі. Коли постріли скінчилися, побратими повернулися і забрали батька, що стікав кров’ю. Принесли, перев’язали і батько лежав на возі, що слідував за відступом загону УПА. Був батько в сотні Чорноти і в Курені Верещаки, а псевдо мав «Лагідний». І знову загін потрапив в НКВДешну засідку і почалося таке пекло! Наші відступали, а батька на возі залишали. Батько почав кричати, щоб його дострілили, аби уникнути катувань! Хлопці підхопили його на руки і забрали з собою! Бій був в районі Соснового, неподалік Березного. По дорозі відкрилася гостра кровотеча — кров почала бити фонтаном, пульсуючи! Батько помирав від кровотечі, втратив свідомість. Отямився вже в теплій селянській хаті поблизу Сарн. Побратими залишили його в поліській родині. Через деякий час мати і сестра санчатами ночами перевезли пораненого додому в село Мнишин і сховали в схрон. Рана гнила і виник ризик гангрени та сепсісу. Батько знову помирав. Коли в церкві лунав дзвін, люди пошепки говорили — це Іван помер! Село було бандерівське і батька ніхто не здав НКВД, але й вийти в лікарню теж не можна було! І тоді мій батько виготовив з велосипедної спиці пінцет, взяв безпечну бритву — обпік все це на вогні для дезифекції та, обробивши рану перваком, сам собі зробив хірургічну операцію, виймаючи осколки кісток та чистячи рану! Наклав пов’язку. І все пройшло вдало — рана почала гоїтись і батько пішов на поправку. Почав потихеньку виходити, виготовив собі костиля, і став зв’язковим. Його заарештували як зв’язкового УПА. В Гощі в НКВД — катували: енкаведист вдарив його табуреткою по голові, тож прийшов до свідомості, лежачи в калюжі крові. Потім сидів в рівненській тюрмі — якраз там, де тепер пам’ятник Климу Савуру в Рівному.

Петро Украинець

Петро Українець

Якраз на Пасху дзвонили звони... Коли йшли на етап на станції, побачив маму. Як вона дізналася, коли!? Пхала через конвой клуночок...

А потім — Мордовські табори. Голод. По сто чоловік вдень вмирало. Поселили блатних, які бандерівців різали без розбору. Траплялось, що не витримували і наїдалися риб’ячих сирих кишок, що викидали з кухні начальників, і в муках вмирали. Потім батька видав інший в’язень, що сидів поряд, донісши, що в кишені в батька є папір з написаними на ньому клятвою вояка УПА та патріотичним віршом. Додали ще десять років і рік «одиночки»! Батько рік не бачив людей, окрім наглядача — вранці та ввечері. Після смерті Сталіна почали переглядати справи і батька звільнили. Маму і сестру вислали в Сибір, тож коли батько повернувся — будинку нічого не було. Жив в діда Михалка в двоюрідної сестри — Оксені, яка є мамою Володимира Черняка, одного із засновників НРУ, доктора економіки, депутата Верховної Ради двох скликань. Потім він одружився на моїй мамі і через рік народився я!

Все життя він мовчав і тяжко працював. Був добрим і великодушним, але й роздратованим й понурим. Скільки пам’ятаю, грав в сільському оркестрі і дуже любив співати. Побудував два будинки. Був інвалідом першої групи, але нічого не мав — бандерівець. Нога була на 15 см коротша, переніс сім операцій. Їздив на велосипеді бо ходити було тяжко! Батькові кроки ще й зараз звучать в моїй пам’яті. Так ходив тільки мій батько. Вивчив мене. І в 1992 році пішов у вічність.

Коли зараз розказують про посттравматичний стресовий розлад, я згадую свого батька. Те, що він пережив, тяжко навіть в страшному сні уявити. Але якою добротою і внутрішньою духовністю та працелюбством віяло від цього чоловіка! Він не спився, не сів в тюрму, я не пам’ятаю, щоб він коли-небудь вдарив мою маму чи ще когось. Він не озлобився і не кінчав життя самогубством чи проявляв неадекватність.

АТО

А це наші відважні хлопці на передовій вирішують тактичні питання. Чи бачите ви на їхніх обличчях паніку, страх, ступор, психомоторне збудження, неритмічне дихання!? Звідки взялося в психологів таке враження про наших відважних і мужніх воїнів!?

Після перебування в полку «Азов» і будучи серед бійців, що виходили із Іловайська та тримали Широкіно, я ще більше переконався в тому, що вони, ці хлопці-добровольці, вищі ніж те ПТСР. Треба добре розуміти, що посттравматична деформація особи не змінює якість людини, якщо ця людина якісна! Це не дефект, а пристосувальна реакція і спосіб жити опісля! Ми в психіатрії теж маємо деформацію — маємо платити за перебування в середовищі, яке ви, »мирні» люди, бачите лише зрідка. Я не люблю пояснювати людину класифікацією та феноменологією травматичних «закрепів». Війна була завжди! Рідко люди не воювали! Іван Богун у Вінниці за переказами зламав шаблю і кинув зі злістю, коли йому Богдан Хмельницький запропонував прийняти присягу московському царю, і заявив, що він бидлу присягати не буде. І зробив це не через ПТСР та травматичної роздратованості і злоби й невміння адаптуватися. Національно-визвольна війна того часу, бандерівський рух, дух і поступ теперішнього поступу Майдану й військового добровольчого руху — є іншою феноменологією та екзистенцією української національної ідеї та руху. І якщо наші бійці часом є неупинними, то багато з них відчувають і розуміють, що війна ще не скінчилася і спокою ще нема і бути не може! Вони найдуховніші і найперші — і на Майдані, і на війні. І вони відчувають Час! Ви сприймаєте ПТСР як дефект і дефицит і «сумашествіє»! Я ж кажу, що в 90% випадків ПТСР якості людина не міняє — просто це ми всі лініві і тупі і не здатні до тих кардинальної динаміки та поступу, якими живуть воїни!

Петро УКРАЇНЕЦЬ, рівнянин, голова правління «Корпусу соціально-психологічного супроводу й реабілітації вояків АТО «Живиця», психолог-психотерапевт.

Loading...

Думка авторів може не збігатися з позицією редакції, але свобода слова понад усе.
Свої роздуми надсилайте за адресою: vb@rivnepost.rv.ua з темою «Я так думаю»
 
Читайте також:

Алла САДОВНИК: «Мінськ-Кшижова-Дрезден-Берлін – подорож війною»
№87, 29-11-2015

Петро Кралюк: «Деякі провокаційні міркування до Дня української писемності»
№81, 9-11-2015

Петро КРАЛЮК: «„Незручні“ роздуми з приводу ювілею Могилянки»
№76, 21-10-2015

Маріса Порто: «Десять життєвих уроків від української журналістики»
№72, 6-10-2015

Петро КРАЛЮК: «Чому українські школи й досі вчать любити агресора Росію?»
№71, 5-10-2015

Комбат Капінос: «Всі знають, що я «бандерівець». У мене батько такий був, ну, і я недалеко пішов»
№63, 4-9-2015

Юрій ТРАЧУК: «Фальстарт децентралізації»?
№58, 17-8-2015

Петро КРАЛЮК: «Бурштин: блиск і злидні Полісся»
№56, 7-8-2015

Знищується не лише природа — відбулося руйнування соціуму, що існував у «бурштинових» районах

Святослав КЛІЧУК: Рівне. «Хімік». Конкуренція чи корупція?
№52, 23-7-2015

Людмила Туровська: «Ще раз про земельні ділянки для учасників АТО»
№47, 8-7-2015

Юрій ТРАЧУК: «Костопіль і Рівне мають спільні інтереси. А можуть мати й спільну територію»
№46, 2-7-2015

Реклама на сайті

Наповнення © «Рівне Вечірнє», (с) 2003-2017. Оновлюється щодня.
При використанні матеріалів посилання на www.rivnepost.rv.ua обов’язкове.
Програмування та дизайн © «Рівне Вечірнє»
Засновник — Микола НЕСЕНЮК. Головний редактор — Валентина ШАХ valensrv@gmail.com. Редактор сайту — Алла Садовник allasadovnuk@i.ua.
Адреса для листування з редакцією: rivnepost@gmail.com. Редактор он-лайн новин — Жанна Пінчук pinkrime@gmail.com.
Телефони редакції: (0362) 62-56-54, 62-56-55
@ — друкується на правах реклами.

Яндекс цитирования Яндекс.Метрика