Електронна передплата газети
☰ РОЗДІЛИ
Обласна газета «Рівне вечірнє»
Наш провайдер:
-25% на металопластикові вікна

Практично щодня, а інколи навіть по кілька разів на день, різного калібру політики прогнозують нам нові соціальні заворушення, протести і таке інше. І все це, за їхніми словами, буде викликано антинародною політикою правлячого режиму. Це щодня. А щомісяця ті ж самі політики прогнозують нам «новий майдан».

Франко і музика. Рівнянам розкажуть про те, хто з музикантів використовує поезію класика


2016-й – рік Івана Франка в Україні. Аби заохотити молодь дізнатися більше про українського інтелектуала, який має найбільший серед українців творчий доробок, обласна бібліотека вирішила провести творчий захід.
Loading...
Loading...

Понад норму — немає


Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я здійснив моніторингові дослідження потужності поглиненої в повітрі дози гамма-випромінювання.

Використані батарейки повезуть у Францію


Пункт прийому відпрацьованих батарейок та акумуляторів створено в Рівненській обласній універсальній науковій бібліотеці. Чому саме у бібліотеці? Бо заклад долучився до всеукраїнської громадської природоохоронної кампанії «Батарейкам — утилізація!».
 

Петро Українець: «Невже слід, який залишає війна в наших душах, це просто ПТСР?

28-1-2016

Я не раз задавав собі запитання про свою власну позицію і свій власний погляд на травму війни. Домовитися із нервами, що побували на війні! Як? Через фізіологічні та психофізичні вправи? Через методи психо-фізіологічної регуляції, через соціальну регуляцію малої групи, через мораль та моральний вибір чи через стосунки з Богом і вибору місця перебування у вічності? Дуже багато і навіть по ночах думаю над цим. Веду уявний діалог із нашими психологами. Невже весь слід, який залишає війна в наших душах і душах воїнів називається просто — ПТСР, тобто постравматичний стресовий розлад!?

Петро Українець 2

Плече в плече разом з хлопцями — і каша одна, і дружба, і запах пороху. Але поміж тим я активно роблю свою роботу. Наприклад, ночую в ямі із тим, хто покараний за вживання алкоголю. Майже цілу ніч проговоримо про життя, про нього і про цю яму, яку я з ним ділю... Так, я проводив в ямі психотерапію і ми прийняли спільне рішення як нам вилізти з тої ями!

Для мене це дуже близько, я з цим виріс! Адже батько мій був вояком УПА. Одного разу, розповідають, троє бійців потрапили в засідку — було це на початку зими на Лисій горі біля села Рясники на Рівненщині. Була місячна ніч. В батька заклинив карабін і він зупинився, щоб перезарядити і продовжити відстрілюватися і тут в його ногу вище стегна попала розривна куля! Батько впав, а хлопці побігли далі. Коли постріли скінчилися, побратими повернулися і забрали батька, що стікав кров’ю. Принесли, перев’язали і батько лежав на возі, що слідував за відступом загону УПА. Був батько в сотні Чорноти і в Курені Верещаки, а псевдо мав «Лагідний». І знову загін потрапив в НКВДешну засідку і почалося таке пекло! Наші відступали, а батька на возі залишали. Батько почав кричати, щоб його дострілили, аби уникнути катувань! Хлопці підхопили його на руки і забрали з собою! Бій був в районі Соснового, неподалік Березного. По дорозі відкрилася гостра кровотеча — кров почала бити фонтаном, пульсуючи! Батько помирав від кровотечі, втратив свідомість. Отямився вже в теплій селянській хаті поблизу Сарн. Побратими залишили його в поліській родині. Через деякий час мати і сестра санчатами ночами перевезли пораненого додому в село Мнишин і сховали в схрон. Рана гнила і виник ризик гангрени та сепсісу. Батько знову помирав. Коли в церкві лунав дзвін, люди пошепки говорили — це Іван помер! Село було бандерівське і батька ніхто не здав НКВД, але й вийти в лікарню теж не можна було! І тоді мій батько виготовив з велосипедної спиці пінцет, взяв безпечну бритву — обпік все це на вогні для дезифекції та, обробивши рану перваком, сам собі зробив хірургічну операцію, виймаючи осколки кісток та чистячи рану! Наклав пов’язку. І все пройшло вдало — рана почала гоїтись і батько пішов на поправку. Почав потихеньку виходити, виготовив собі костиля, і став зв’язковим. Його заарештували як зв’язкового УПА. В Гощі в НКВД — катували: енкаведист вдарив його табуреткою по голові, тож прийшов до свідомості, лежачи в калюжі крові. Потім сидів в рівненській тюрмі — якраз там, де тепер пам’ятник Климу Савуру в Рівному.

Петро Украинець

Петро Українець

Якраз на Пасху дзвонили звони... Коли йшли на етап на станції, побачив маму. Як вона дізналася, коли!? Пхала через конвой клуночок...

А потім — Мордовські табори. Голод. По сто чоловік вдень вмирало. Поселили блатних, які бандерівців різали без розбору. Траплялось, що не витримували і наїдалися риб’ячих сирих кишок, що викидали з кухні начальників, і в муках вмирали. Потім батька видав інший в’язень, що сидів поряд, донісши, що в кишені в батька є папір з написаними на ньому клятвою вояка УПА та патріотичним віршом. Додали ще десять років і рік «одиночки»! Батько рік не бачив людей, окрім наглядача — вранці та ввечері. Після смерті Сталіна почали переглядати справи і батька звільнили. Маму і сестру вислали в Сибір, тож коли батько повернувся — будинку нічого не було. Жив в діда Михалка в двоюрідної сестри — Оксені, яка є мамою Володимира Черняка, одного із засновників НРУ, доктора економіки, депутата Верховної Ради двох скликань. Потім він одружився на моїй мамі і через рік народився я!

Все життя він мовчав і тяжко працював. Був добрим і великодушним, але й роздратованим й понурим. Скільки пам’ятаю, грав в сільському оркестрі і дуже любив співати. Побудував два будинки. Був інвалідом першої групи, але нічого не мав — бандерівець. Нога була на 15 см коротша, переніс сім операцій. Їздив на велосипеді бо ходити було тяжко! Батькові кроки ще й зараз звучать в моїй пам’яті. Так ходив тільки мій батько. Вивчив мене. І в 1992 році пішов у вічність.

Коли зараз розказують про посттравматичний стресовий розлад, я згадую свого батька. Те, що він пережив, тяжко навіть в страшному сні уявити. Але якою добротою і внутрішньою духовністю та працелюбством віяло від цього чоловіка! Він не спився, не сів в тюрму, я не пам’ятаю, щоб він коли-небудь вдарив мою маму чи ще когось. Він не озлобився і не кінчав життя самогубством чи проявляв неадекватність.

АТО

А це наші відважні хлопці на передовій вирішують тактичні питання. Чи бачите ви на їхніх обличчях паніку, страх, ступор, психомоторне збудження, неритмічне дихання!? Звідки взялося в психологів таке враження про наших відважних і мужніх воїнів!?

Після перебування в полку «Азов» і будучи серед бійців, що виходили із Іловайська та тримали Широкіно, я ще більше переконався в тому, що вони, ці хлопці-добровольці, вищі ніж те ПТСР. Треба добре розуміти, що посттравматична деформація особи не змінює якість людини, якщо ця людина якісна! Це не дефект, а пристосувальна реакція і спосіб жити опісля! Ми в психіатрії теж маємо деформацію — маємо платити за перебування в середовищі, яке ви, »мирні» люди, бачите лише зрідка. Я не люблю пояснювати людину класифікацією та феноменологією травматичних «закрепів». Війна була завжди! Рідко люди не воювали! Іван Богун у Вінниці за переказами зламав шаблю і кинув зі злістю, коли йому Богдан Хмельницький запропонував прийняти присягу московському царю, і заявив, що він бидлу присягати не буде. І зробив це не через ПТСР та травматичної роздратованості і злоби й невміння адаптуватися. Національно-визвольна війна того часу, бандерівський рух, дух і поступ теперішнього поступу Майдану й військового добровольчого руху — є іншою феноменологією та екзистенцією української національної ідеї та руху. І якщо наші бійці часом є неупинними, то багато з них відчувають і розуміють, що війна ще не скінчилася і спокою ще нема і бути не може! Вони найдуховніші і найперші — і на Майдані, і на війні. І вони відчувають Час! Ви сприймаєте ПТСР як дефект і дефицит і «сумашествіє»! Я ж кажу, що в 90% випадків ПТСР якості людина не міняє — просто це ми всі лініві і тупі і не здатні до тих кардинальної динаміки та поступу, якими живуть воїни!

Петро УКРАЇНЕЦЬ, рівнянин, голова правління «Корпусу соціально-психологічного супроводу й реабілітації вояків АТО «Живиця», психолог-психотерапевт.

Loading...

Думка авторів може не збігатися з позицією редакції, але свобода слова понад усе.
Свої роздуми надсилайте за адресою: vb@rivnepost.rv.ua з темою «Я так думаю»
 
Читайте також:

Алла САДОВНИК: «Мінськ-Кшижова-Дрезден-Берлін – подорож війною»
№87, 29-11-2015

Петро Кралюк: «Деякі провокаційні міркування до Дня української писемності»
№81, 9-11-2015

Петро КРАЛЮК: «„Незручні“ роздуми з приводу ювілею Могилянки»
№76, 21-10-2015

Маріса Порто: «Десять життєвих уроків від української журналістики»
№72, 6-10-2015

Петро КРАЛЮК: «Чому українські школи й досі вчать любити агресора Росію?»
№71, 5-10-2015

Комбат Капінос: «Всі знають, що я «бандерівець». У мене батько такий був, ну, і я недалеко пішов»
№63, 4-9-2015

Юрій ТРАЧУК: «Фальстарт децентралізації»?
№58, 17-8-2015

Петро КРАЛЮК: «Бурштин: блиск і злидні Полісся»
№56, 7-8-2015

Знищується не лише природа — відбулося руйнування соціуму, що існував у «бурштинових» районах

Святослав КЛІЧУК: Рівне. «Хімік». Конкуренція чи корупція?
№52, 23-7-2015

Людмила Туровська: «Ще раз про земельні ділянки для учасників АТО»
№47, 8-7-2015

Юрій ТРАЧУК: «Костопіль і Рівне мають спільні інтереси. А можуть мати й спільну територію»
№46, 2-7-2015

Реклама на сайті

Наповнення © «Рівне Вечірнє», (с) 2003-2016. Оновлюється щодня.
При використанні матеріалів посилання на www.rivnepost.rv.ua обов’язкове.
Програмування та дизайн © «Рівне Вечірнє»
Засновник — Микола НЕСЕНЮК. Головний редактор — Валентина ШАХ valensrv@gmail.com. Редактор сайту — Алла Садовник allasadovnuk@i.ua.
Адреса для листування з редакцією: rivnepost@gmail.com. Редактор он-лайн новин — Жанна Пінчук pinkrime@gmail.com.
Телефони редакції: (0362) 62-56-54, 62-56-55
@ — друкується на правах реклами.

Яндекс цитирования Яндекс.Метрика