Електронна передплата газети
☰ РОЗДІЛИ
Обласна газета «Рівне вечірнє»
Наш провайдер:
-25% на металопластикові вікна

Чув, що десь у місті криво паркан поставили. Не хочете піти перевірити? А на іншій вулиці будувати щось збираються ніби незаконно. Ходімо перевіримо! А потім пікет організуємо біля офісу порушників, пресу запросимо, інтерв'ю дамо…

Франко і музика. Рівнянам розкажуть про те, хто з музикантів використовує поезію класика


2016-й – рік Івана Франка в Україні. Аби заохотити молодь дізнатися більше про українського інтелектуала, який має найбільший серед українців творчий доробок, обласна бібліотека вирішила провести творчий захід.
Loading...
Loading...
 

Михайло Антонець: «Якщо рідна мова не передається наступному поколінню, вона потрапляє у забуття»

19-2-2016

21 лютого — Міжнародний день рідної мови. Відзначають його з 2000 року. Документ за назвою «Про підтримку мовного та культурного різноманіття» було проголошено на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила 26 жовтня — 17 листопада 1999 р. у Парижі. Оскільки з 6-ти тисяч розмовних мов світу близько половині загрожує зникнення, то ЮНЕСКО прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи. Окрім того, ця міжнародна організація вважає, що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги. Щорічне відзначення Міжнародного дня рідної мови використовується для скерування уваги на меншини з менш аніж 10 тисяч осіб, які активно розмовляють рідною мовою. Часто ці мови не передаються наступному поколінню і потрапляють у забуття.

ридна мова

Знаковим є походження дати Міжнародного дня рідної мови. 1952 року тогочасна влада Пакистану проголосила урду єдиною державною мовою, хоча рідною вона була лише для трьох відсотків населення. Це було негативно сприйнято, особливо на сході країни, де майже винятково розмовляли бенгальською мовою. 21 лютого 1952 р. (під час демонстрації протесту в Дацці) поліція та військові вбили кількох студентів-демонстрантів. Після проголошення 1971 р. незалежності Східного Пакистану (Бангладеш) цей день відзначають в країні як день мучеників. За пропозицією Бангладеш ЮНЕСКО проголосила 21 лютого 2000 року першим Міжнародним днем рідної мови.

В Українському педагогічному енциклопедичному словнику С. Гончаренка визначається, що материнська мова — це рідна мова, тобто мова, якою розмовляє мати та родина і якою почала розмовляти людина після народження. У цьому ж виданні вказується, що рідна мова в закладах з неукраїнською мовою навчання — це основна мова навчання і навчальний предмет. Викладання рідної мови спрямоване на засвоєння учнями основних відомостей про її фонетичні особливості, лексичний склад, граматичну будову; вироблення навичок вільного володіння мовою в усній і письмовій формах; розвиток мислення, пізнавальних здібностей учнів.

Згадана історія з боротьбою за вільний розвиток бенгальської мови зумовлює потребу хоча б фрагментарно нагадати про утиски, цілеспрямовані переслідування, заборони української мови російським царизмом. Так, Петро І своїм указом (1720 р.) зобов’язав Київську і Чернігівську друкарні випускати книжки тільки «согласно с великороссийскими печатьми». Починаючи з кінця ХVІІ с. українську літературну мову в усіх сферах її функціонування витісняє церковнослов’янська і російська. У середині ХІХ ст. після суду над учасниками Киро-Мефодіївського братства російська цензура заборонила писати будь-які книжки про Україну, навіть російською мовою, а також уживати терміни «Україна», «Малоросія», «Гетьманщина». Українцям не дозволялось надавати перевагу любові до своєї Батьківщини перед «любов’ю к Отечеству».

Потім був таємний так званий валуєвський «циркуляр» (1863 р.) про заборону української мови в Росії: «... никакого малороссийского языка не было, нет и не может быть». Ще жорстокіший і ганебніший — «Емський» указ (1876 р.) про заборону української мови й книжок, які виходили за кордоном російської імперії, головним чином у Львові, Женеві. Указ забороняв і переслідував не тільки українську книжку, але й саму українську мову. У ньому зазначалось, що поширення початкової освіти, видання українських букварів, граматик, підручників з географії та ін. виконують політичний задум української інтелігенції.

Щодо радянської доби, то у книзі «Кільця на древі» В.Панченко наводить витримки із мемуарів колишнього керівника Української РСР, першого секретаря ЦК КПУ П.Шелеста, в яких він оповідає про «оскаженілий шовінізм» кремлівських вождів, особливо щодо України та всього українського. На засіданнях президії ЦК КПРС вони договорювалися до того, що пошана серед молоді до Тараса Шевченка — це прояв націоналізму; що «українська мова — це зіпсована російська», що «на Україні занадто багато розмовляють українською і що навіть вивіски на магазинах і назви вулиць написані українською мовою».

Свого часу Панас Мирний констатував: «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка його духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, досвід, почування.... Мова — така ж жива істота, як і народ, що її створив, і коли він кине свою мову, то то вже буде смерть його душі, смерть того всього, чим він відрізняється від других людей». А К.Ушинський у статті «Рідне слово» стверджує, що народним наставником у вихованні є рідна мова — кращий цвіт усього духовного життя народу, що ніколи не в’яне. Кожне молоде покоління, вивчаючи рідну мову, водночас засвоює плоди думки і почуття тисяч поколінь, які йому передували. А відтак «усе, що бачили, все, що зазнали, що переживали та передумали ці незчисленні покоління предків, передається... дитині, яка тільки-но відкриває очі на світ Божий, і дитина, навчившись рідної мови, вступає вже в життя з безмежними силами. Не тільки умовних звуків вчиться дитина, вивчаючи рідну мову, а п’є духовне життя і силу...». І Григорій Ващенко у книзі «Загальні методи навчання» в означеному контексті наголошує: «Наймогутнішим знаряддям культурного розвитку людини є мова. Тому в навчальному плані загальноосвітньої школи має посісти почесне місце рідна мова. В ній відбиваються культурні здобутки народу, його історія, світогляд та його психічні властивості. Це один з найдорожчих скарбів народу. Саме в цьому аспекті й має вивчати молодь рідну мову». «Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема» — поетично констатував Володимир Сосюра. А Ліна Костенко стоїть на тому, що нації вмирають не від інфаркту: спочатку в них відбирають мову.

Серед культурно-освітніх діячів радянського періоду одним з найбільш яскравих виразників значення і ролі рідного слова в житті людини є видатний український педагог-гуманіст, полум’яний публіцист, дитячий письменник Василь Олександрович Сухомлинський (1918 — 1970). «Любов до Батьківщини, — наголошував він, — неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колисковою, як добрим ім’ям своєї родини. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, — це людина без роду і племені (виділено мною — М.А.). Мову Василь Олександрович називав цілющим народним джерелом, і той, хто не припаде до нього вустами, сам всихає від духовної спраги. Хто не знає рідної мови або цурається її, засуджує себе на злиденність душі.

У так звані роки «застою», що відзначені, зокрема, директивною русифікацією України, В.О.Сухомлинський одержував від багатьох педагогічних працівників листи, пройняті глибокою тривогою з приводу того, що українською мовою в Україні мало хто користується і що може настати час, коли дедалі менше людей зможуть нею говорити. Тому Василь Олександрович вирішив написати книгу про виховання любові до рідної мови. Однак поганий стан здоров’я і передчасна смерть перешкодили йому реалізувати багато чого із замисленого.

«Дві рідні мови — це так само безглуздо, якби ми намагалися уявити, що одну дитину народили дві матері. У дитини є одна мати. Рідна. До смерті. До останнього подиху», — ці думки В.О.Сухомлинський зафіксував в одному із своїх записників. Їх опублікувала (1993 р.) дочка видатного педагога О.В.Сухомлинська вже за умов державної незалежності України, оскільки за радянської доби такі висловлювання не могли побачити світ: в колишньому Радянському Союзі, з метою науково подібного обґрунтування директивно здійснюваної політики асиміляції, тобто русифікації, безапеляційно панівною була так звана концепції двох рідних мов.

У невеликому за обсягом художньому творі «Ой піду я лугом...» В.О.Сухомлинський ніби на сповіді висловив своє найсокровенніше: «Я люблю свою рідну, дорогу українську мову. Як землю, на якій народився. Як свою милу матусю. Як Україну стражденну і пісню славетну, люблю ярий цвіт нашого саду — рідне слово, барвисте, пахуче дзвінке. Люблю свою мову» (виділено мною — М.А.).

Василь Юхимович свого часу занотував: «О мово через «і» та через «ї», Чи пак, через одну чи дві сльози!..», а Іван Малкович, ніби продовжуючи думку, додав: «... ти, дитино, покликана захищати своїми долоньками крихітку свічечку букви «і», а також, вигнувшись на пальчиках, оберігати місячний серпик букви «є», що зрізаний з неба...». Вважають, що саме літера «ї» є ключем для пояснення етимології терміну «Україна», а також «український», що походить від понять «країна», «земля», а не «окраїна», як це намагались пояснювати читачам російські шовіністичні історики, починаючи з кінця ХVІІІ ст.

Микола Сингаївський, зігрітий теплом і напоєний красою материнського слова, створив невмирущий поетичний шедевр, присвячений рідній неньці — славнозвісні «Чорнобривці»:

Чорнобривців насіяла мати

У моїм світанковім краю,

Та й навчила веснянку співати

Про квітучу надію свою.

Як на ті чорнобривці погляну,

Бачу матір стареньку,

Бачу руки твої, моя мамо,

Твою ласку я чую, рідненька.

Святе Євангеліє від Іоанна починається такими словами: «Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог. Воно було споконвіку в Бога. Все через Нього сталось, і без Нього ніщо не сталося, що сталося». Для кожного з нас слово постало з уст рідної матері, з її душевно-лагідної колискової, про що в одній з пісень сказано такими проникливо-ліричними рядками:

Ніжний шепіт, серця трепіт —

Лине з серця, як з відерця,

Рідна мова колискова.

Михайло АНТОНЕЦЬ, кандидат педагогічних наук

Loading...

Думка авторів може не збігатися з позицією редакції, але свобода слова понад усе.
Свої роздуми надсилайте за адресою: vb@rivnepost.rv.ua з темою «Я так думаю»
 
Читайте також:

Петро Кралюк: «Для чого підірвали пам’ятник Леніну в Донецьку?»
№4, 2-2-2016

Микола Голомша: «Game of Thrones»
№4, 29-1-2016

Петро Українець: «Невже слід, який залишає війна в наших душах, це просто ПТСР?
№4, 28-1-2016

Алла САДОВНИК: «Мінськ-Кшижова-Дрезден-Берлін – подорож війною»
№87, 29-11-2015

Петро Кралюк: «Деякі провокаційні міркування до Дня української писемності»
№81, 9-11-2015

Петро КРАЛЮК: «„Незручні“ роздуми з приводу ювілею Могилянки»
№76, 21-10-2015

Маріса Порто: «Десять життєвих уроків від української журналістики»
№72, 6-10-2015

Петро КРАЛЮК: «Чому українські школи й досі вчать любити агресора Росію?»
№71, 5-10-2015

Комбат Капінос: «Всі знають, що я «бандерівець». У мене батько такий був, ну, і я недалеко пішов»
№63, 4-9-2015

Юрій ТРАЧУК: «Фальстарт децентралізації»?
№58, 17-8-2015

Петро КРАЛЮК: «Бурштин: блиск і злидні Полісся»
№56, 7-8-2015

Знищується не лише природа — відбулося руйнування соціуму, що існував у «бурштинових» районах
Реклама на сайті

Наповнення © «Рівне Вечірнє», (с) 2003-2016. Оновлюється щодня.
При використанні матеріалів посилання на www.rivnepost.rv.ua обов’язкове.
Програмування та дизайн © «Рівне Вечірнє»
Засновник — Микола НЕСЕНЮК. Головний редактор — Валентина ШАХ valensrv@gmail.com. Редактор сайту — Алла Садовник allasadovnuk@i.ua.
Адреса для листування з редакцією: rivnepost@gmail.com. Редактор он-лайн новин — Жанна Пінчук pinkrime@gmail.com.
Телефони редакції: (0362) 62-56-54, 62-56-55
@ — друкується на правах реклами.

Яндекс цитирования Яндекс.Метрика