Не затихло. Упродовж наступного року то тут то там хтось із українських “експертів” заявляв, що це “очєнь інтєрєсна”. А чимала частина журналістів обговорювала російську ініціативу із радісним поросячим вереском.
Тоді я збагнув, що це не просто так. Футбольною ніби пропозицією російська сторона перевіряла реакцію нашої футбольної спільноти на пропоноване “об’єднання”. Бо коли футбольні уболівальники не проти, то й інші теж.
Я тоді кілька разів писав про те, що спільний футбольний чемпіонат можливий лише в одному випадку – приєднання України до держави-ініціатора. Але мене і ще кількох, хто все розумів, тоді не чули. А у 2014-му вже було пізно.
Тепер ніхто про той міфічний чемпіонат не згадує. Гадаєте, що порозумнішали?
Ще навесні я пояснював, а потім повторював, що проведення чемпіонату України з футболу за кордоном юридично неможливе, бо протирічить статуту ФІФА. І що? Досі то тут то там згадують про можливість проводити матчі нашого чемпіонату у Польщі чи деінде.
Ну що це за звичка обговорювати неможливе? Де межа невігластву? Продовжувати не буду. Лише нагадаю, що футбольний чемпіонат України може проводитись лише в Україні або не проводитись взагалі.
Вірю, що все буде добре і повернення футболу на наші стадіони буде повним і остаточним.
Бо на війні ми захищаємо від “об’єднувачів” разом із усім іншим і наш футбол.
Микола НЕСЕНЮК.
