Ювілеї
Життя Рівного шістдесятих років, принаймні зовнішню, публічну його частину не можна було уявити без ювілеїв. Тоді ще не можна було називати цей маразм комуністичної системи маразмом. Час ще не прийшов. Приблизно так само, як не прийшов іще час назвати новітніх місцевих літературних »класиків» безграмотними графоманами. Але навіть тоді, коли щойно навчивчись читати, я бачив на будинку табличку «збудовано на честь 50-річчя…», дитячий розум задавав запитання: а якби не оте 50-ліття, то що, не збудували б?
Скоріше за все, розслабившись за часи хрущовської «відлиги», офіційна оплачувана пропаганда не знала тоді більш надійного способу зберегти за собою теплі робочі місця, аніж влаштовувати галас з приводу кожної хоча б трохи «круглої» дати. Першим ювілеєм на моїй короткій ще тоді пам’яті було 70-річчя Хрущова, майже одразу після якого самого Хрущова десь із газетних сторінок та телеекранів поділи. 60-річчя Брежнєва, яке настало за два роки після цього, не було таким гучним: видно, пам’ятав ювіляр долю свого попередника. Якщо хто не знає, Хрущов був лідером СРСР до 1964 року, а Брежнєв зайняв його місце.
На карті Рівного першим ювілеєм було 40-річчя КПУ, яким назвали вулицю, що вела вд нинішньої стоматологічної поліклініки до місця майбутньої школи №18. Коли був той ювілей, не скажу. Зате точно скажу дату ювілею наступного. 20-річчя перемоги СРСР у війні з Німеччиною було бучно відсвятковане навесні 1965 року. До цієї дати на Дубенському цвинтарі, куди ще проводжали в останню путь рівнян, розчистили майданчик на місці поховань польських жовнірів і влаштували там меморіал. «Вічного» вогню там ще тоді не було. Безплатний у ті часи природний газ тоді ще до Рівного не провели, а підвозити до поховань загиблих балони із скрапленим газом було чи то незручно, чи то вогненебезпечно. Окрім цього, до ювілею була випущена медаль із зображенням пам’ятника радянському «воїну-визволителю» у східному Берліні. Це була перша в історії країни медаль, яку давали в мирний час усім підряд учасникам колишньої війни. Аби ті, кому медалі не дісталося, не почувалися скривдженими, в обіг був запущений ювілейний металевий рубль із точно таким самим зображенням «воїна», що й на медалі.
До наступного ювілею, 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції (саме так слід було писати тоді назву згаданої події), випустили вже не одну, а одразу кілька ювілейних монет вартістю 10, 15, 20 та 50 копійок. Окрім того, в місті до цього ювілею звели кінотеатр, названий «Жовтень» (тепер «Україна») і поставили пам’ятник Леніну (тепер Шевченку). Першим фільмом у кінотеатрі чомусь пішла кольорова оперета «Свадьба в Маліновкє». Дивно, але підходящих вулиць до відповідного найменування ні до 20-річчя Перемоги, ні до 50-річчя Жовтня влада у Рівному тоді не знайшла.
Мене, малого, перший ювілей застукав у школі, де за рік після мого урочистого вступу в «юні піонери» відзначали 50-річчя Всесоюзної піонерської організації імені, звісно ж, Леніна, кого ще? Від заходів на честь цього ювілею, до яких мене примушували як відмінника навчання, за кілометр тхнуло фальшивістю. Тому я під першим же приводом (здається, скло м’ячем побив) втік від піонерської дружини у футбольну команду. Але втік недалеко. Бо за рік на всіх чекав ще один ювілей — 100-річчя самого Леніна. І тут з найменуванням вулиці нічого не вийшло — вона вже у Рівному була, причому центральна. Обійшлося ювілейною медаллю з профілем Леніна «За трудовую доблєсть», яку давали вже не військовим, а цивільним, і черговим ювілейним рублем із таким самим профілем «вождя пролетаріату», як і на медалі. Аби військові не ображалися, для них випустили чи то медаль, чи то жетон «25 років Перемоги». Благо, обидва ювілеї пройшли впродовж трьох тижнів.
Я не згадав іще про 50-річчя комсомолу і всякі інші більш дрібні ювілеї, які припадали на ті роки. Тому що наближався інший ювілей, який надовго залишив по собі пам’ять у Рівному. То було 50-річчя СРСР. Видно відчували комуністи, що недовго залишилось тому СРСР існувати, тому й розмахнулися ширше, ніж на всі попередні ювілеї. Навіть сигарети з фільтром випустили «50 лєт СССР». У Рівному з такої радості назвали «Ювілейним» новий мікрорайон на заході міста, який тоді складався лише із двох будинків. Один із них виходив боком на вулицю, яку заздалегідь назвали «вулицею 50-річчя СРСР», а вулицю Ювілейну придумали вже у кінці сімдесятих, невідомо на честь якого ювілею. А може, просто вулицю назвали на честь мікрорайону.
Тепер навряд чи хто пам’ятає, який саме ювілей став приводом дати досі існуючу назву мікрорайону хіміків. Якби нинішні націонал-активісти не вчилися тоді по сільських школах, то і район, і вулицю у 1990-му вже точно перейменували б. А так назви залишились. І добре. Бо СРСР вже скільки років немає, а його перший і останній ювілей залишився назвою вулиці.
Не претендую на те, щоб перелічити всі ті ювілеї, які регулярно, починаючи з 60-х років, накочувалися на наше місто. Народ ті ювілеї практично ігнорував. Хіба що анекдоти з цього приводу з’являлись. Наприклад, анекдот про сторіччя Леніна, до якого ніби випустили парфуми «Запах Ілліча» та мило «По Лєнінскім мєстам». Може, тому ще з тих часів ставлюсь до всіляких «круглих» дат з іронією. Життя занадто коротке, щоб витрачати його на ювілеї.
