Микола Сапальчук народився у Рівному, навчався спершу в 6, а за тим у 25 школі. По завершенню навчання відразу пішов працювати. Був різноробочим, потім вивчився на столяра. Останнім часом працював будівельником.
– У серпні місяці він, нікому нічого не сказавши, пішов добровольцем у військкомат. Оскільки жодного армійського досвіду у Миколи не було, сказали “чекайте”. А у жовтні викликали. Він і тоді нам нічого не сказав. Тиждень не було жодної звістки, мама дуже хвилювалася. Лише тоді він прийшов на вихідні й розповів, що проходить злагодження на полігоні, – розповідає брат Героя Олександр.
Про нову для себе військову справу Микола розповідав мало. Більше тримав у собі.
– Казав, що йому складно бігати, я ще питав, чого ж дивуєшся: спортом не займався, курив — то це зрозуміло, що важко. Але востаннє, коли ми бачилися, він був надзвичайно щасливим. Знав, що служитиме у піхоті, але здається, до кінця не розумів, наскільки це важко, не усвідомлював, що таке війна, – продовжує Олександр.
Микола був одружений, але сімейне життя не склалося. Проте до останнього надзвичайно близько спілкувався із чотирирічним сином Єгором.
– Він колекціонував монети, був дуже поступливим, спокійним. Великі люди, а Микола був під сто кілограмів, всі дуже м’які й добрі, він — саме такий, – пригадує брат.
Вже 28 грудня Микола вирушив на схід нашої країни. Востаннє виходив на зв’язок із рідними 1 січня, повідомив міський голова Рівного Олександр Третяк.
