Ні до, ні після служби я жодної з тих пісень ніколи не чув. Їх лейтенант Глозман брав із пошарпаної книжечки, де білим по червоному було написано «Строевые песни». Хто і коли їх понаписував, я не знаю, зате окремі рядки із тих пісень періодично виникають з глибин моєї пам’яті. Здебільшого вони складені зі слів родіна, труба, паход, прісяга і таке інше. Популярними ці пісні не стали навіть у нашому гарнізоні попри їхню щоденну «ротацію», яку окрім нас чули мешканці села Обава, що було за парканом. Та це й не було потрібно – потрібна була дисципліна, яка в роті лейтенанта Глозмана була на найвищому рівні.
Загалом же ця рота мала ремонтувати дорожню техніку – бульдозери, екскаватори, грейдери… Звісно, що ані Глозман, ані його підлеглі у цьому нічого не тямили – ремонтом займалися кілька найманих слюсарів із місцевих. Змусити їх співати пісень зі своєї книжечки Глозман не міг тож вони і колупалися у всій цій техніці поки всі інші співали…
Навіщо я про це згадав саме тепер? Думаю, що ви самі здогадались.





