Ілля Полянський народився 12 березня 1999 року у місті Пологи на Запоріжжі. Навчався у місцевій школі №1, а за тим у Державному університеті телекомунікацій у Києві за спеціальністю комп’ютерна інженерія.
– Він не служив в армії, навчався на магістратурі — вступив на державну форму навчання, навіть в був числі тих, хто отримував стипендію. Паралельно працював на міжнародну IT-компанію. Дуже любив ліс, хоч і виріс на Запоріжжі. У море його, як то кажуть, не заженеш, а от з лісу не виженеш. Коли ж почалося повномасштабне вторгнення, замість того, щоб виїхати з Києва, Ілля вступив у територіальну оборону. Вже наступного дня в розмові казав, що отримав зброю й стоятиме на захисті, щоб ми йому не заважали, – розповідає тато Героя Олександр.
Згодом Ілля перейшов до підрозділу Сил спеціальних операцій, а після — до Збройних Сил України. Говорив сам, що пройшов бойові позиції по всі напрямках.
– Проте багато про бойові будні не розповідав. Казав, що йде шлях воїна. Дуже пишався своїм підрозділом, тим, як вони діють. Говорив, що йтиме до перемоги. Він завжди посміхався, ніколи ні в чому не розчаровувався. Казав, що не можна ні про що шкодувати, і що він ні про що не шкодує, – розповідає дружина Героя Марія.
Навіть після отриманого поранення Ілля відмовився повернутися до цивільного життя.
– Хто ж буде в окопах? Хто буде захищати? – запитував він у тата, коли мова зайшла про демобілізацію.
Яскравий вогонь життя 24-річного старшого солдата Іллі Полянського згас 12 лютого 2024 року під час бойових дій на Донецькому напрямку.
Ярослав Лицевич народився 19 червня 1995 року у селі Дідівка Локницької громади Вараського району. Закінчив Нобельську загальноосвітню школу. Після закінчення 10 класу вступив у Любешівське професійне технічне училище на спеціальність будівельник. За тим навчався в Національному університеті водного господарства та природокористування.
У 2016 році Ярослав підписав контракт зі Збройними Силами України, учасник бойових дій у антитерористичній операції на сході нашої країни. Після демобілізації Ярослав працював за кордоном, його дуже поважали у компанії, керівник зробив своєю “правою рукою”. Але коли ворог розпочав повномасштабне вторгнення, не став чекати в чужій країні, повернувся додому, аби стати на захист Батьківщини.
– Справедливий, надзвичайно добрий, порядний, він ніколи не кидав ні друзів, ні побратимів. Так звик по життю, так робили і у його підрозділі, – розповідає сестра Героя Ольга. А мама додає, що такий син — це справжня гордість.
Ярослав одружився у 2022 році. Для дружини був всім: справжнім захистом, батьком, чоловіком, другом. А в 2023 році в сім’ї народився синок Михайлик. За його майбутнє воїн і стояв на фронті до останнього…
Справжній друг, на якого можна покластися в будь – якій ситуації, герой – який добровільно пішов захищати свою Батьківщину і сімʼю. Душа компанія і веселун. Таким пам’ятатимуть Ярослава побратими.
– Ми з Ярославом проходили службу ще з полігону, також плече в плече багато чого пережили. Він був і залишиться для мене найкращим, був не просто товаришем — братом. Це дуже тяжка втрата для всіх, хто його знав. Він та людина, яка віддавала все для інших і хвилювався за інших більше за всіх, – розповідає побратим Єгор.
– Ми прийшли в бригаду в один день, разом проходили всі тяготи служби. Він був дуже відповідальною та чесною людиною, завжди допомагав в будь-яких ситуаціях. Це не просто описати словами втрату близького друга… – каже побратим Героя “Худий”.
28-річний солдат Ярослав Лицевич загинув 12 лютого 2024 року у бойових діях на Донецькому напрямку. У Героя залишилися дружина, син, мати, сестра.
Прощання із Героями відбудеться завтра, 15 лютого, о 10:00 на майдані Незалежності у Рівному.
Поховають Іллю Полянського у селі Радиславка, поряд із тестем Олексієм Чижуком, який загинув у боротьбі за Україну в 2022 році, а Ярослава Лицевича — у рідній громаді в селі Нобель.
