Нинішні спортивні коментатори та оглядачі знову повертають мене у те забуте вже золоте дитинство. Щойно чую оці всі «атака нижнім блоком» чи «білдап», як згадую туалет нашого дитячого садка, де ми обмінювалися між собою новими «дорослими» словами. Ну справді, який ти спеціаліст з того чи іншого виду спорту, коли говориш чи пишеш про нього простими, усім зрозумілими словами? «Етак і я смагу», як казав «Промокашка» у відомому моєму поколінню популярному кінофільмі. Тож аби виглядати «знавцем» слід вживати малозрозумілі, а ще краще, зовсім незрозумілі більшості слова і терміни.
Саме так сталося днями після того, як народ подивився бокс із арабських країв. Прагнучи вскочити на хвилю недовгої, як не мене, популярності публічного мордобиття численні «оглядачі», які раптом розмножились у нас зі швидкістю австралійських кроликів, почали вражати нас «знанням предмету». У підсумку боксерський поєдинок став не інакше як «мегафайтом», а спортсмени надважкої вагової категорії – «хевівейтерами».
Це нагадало мені історію наших продовольчих магазинів, які колись усі разом стали «супермаркетами». Потім з’явилися «мегамаркети», «ультрамаркети» і так далі. Це все, як показав час, було даремно – товар обирають не за назвою магазину, а за ціною та якістю. Тож як не називай ти бій боксерів, хоч «мегафайтом», хоч «суперфайтом», хоч «ультрафайтом», це буде одне й те ж саме. А може і ні – я ж у тому ж боксі нічого не тямлю. І прикидатися «знавцем» не маю жодної потреби. Хоча кілька «розкішних» слів міг би тим «знавцям» підказати. Я ці слова знаю з шести років і тепер ці слова, треба думати, вже не є непристойними – шістдесят років минуло!
