Попри це розмови про «покращення футбольного суддівства» періодично виникають то тут, то там. Звісно, що у цих розмовах є певна доля лукавства – судити футбол за правилами абсолютно нескладно. Досить просто знати ці правила і мати фізичні сили відбігати дев’яносто хвилин зі свистком. Майстерність арбітра полягає в іншому – витлумачити ці правила так, щоб «допомогти» тій чи іншій команді. У наш час, коли у великому футболі крутяться шалені гроші і один свисток арбітра може принести почесний титул і купу мільйонів, згадана майстерність цінується відповідно. І нема на це ради.
Тому усі спроби «навести лад у суддівстві» нагадують зусилля «борців з наркотиками», яких стає щораз більше, і які ніколи не зможуть подолати наркоманію. Занадто великі гроші ходять разом з тими наркотиками. Насправді кваліфікований арбітр завжди знайде спосіб посприяти успіху певної команди. Для цього треба лише щоб ця команда грала не набагато слабше за суперника – жоден арбітр не зможе не зарахувати п’ять поспіль м’ячів у одні ворота!
Тож, як на мене, керівникам футбольних клубів слід не «боротися за чистоту суддівства», а підвищувати рівень гри своїх команд аби вони мали настільки відчутну перевагу над суперником, що тому жоден арбітр не допоможе. Звісно, це складніше, це потребує набагато більших зусиль аніж виправдовувати поразки упередженістю арбітрів. Але іншого шляху немає і не буде. Так само як немає і не буде команд, які би висловлювали претензії до арбітрів після виграного матчу.
