Микола Несенюк: Магнітофон і свобода

Це сталося на початку шістдесятих років минулого століття — у магазинах СССР з’явилися магнітофони. Здавалося, що тут такого — ще один побутовий пристрій для розваги поряд з радіоприймачем, телевізором і програвачем платівок. Насправді магнітофон призвів до революції — завдяки йому можна було вільно розповсюджувати все що завгодно. Досі цього не можна було робити без дозволу влади. Всі друкарські машинки, на яких можна було передруковувати неофіційну інформацію, були на обліку в «органах», і тому, хто друкував під копірку щось не те, могло бути непереливки.

3 хв. читання

А тут у кожного чи майже у кожного вдома магнітофон, на який можна записати все що завгодно з іншого магнітофона чи з радіоприймача! Вже за перші роки існування магнітофонів по тодішній країні почали масово розповсюджуватися записи неофіційної музики — своїх пісень під гітару та зарубіжної, в основному американської, поп-музики. Отоді й виник унікальний феномен — по радіо-телевізору передавали одну музику, а вдома на магнітофонах народ слухав іншу. І не було на це ради! Причина була очевидна — все чи майже все, що передавалося по радіо-телевізору, було перевірено цензурою. Автори і виконавці про це знали і тому не були до кінця щирими у своїх піснях. А у піснях про «родіну» взагалі відверто брехали. А головне — самі артисти, композитори і поети поміж себе слухали саме «магнітофонні», а не офіційні музичні та поетичні твори. Так і жили подвійним життям, ні від кого це особливо не приховуючи. Бо і ті, хто мав стежити за тим, що народ слухає на магнітофонах, теж вдома слухали «Бітлів» та Висоцького.

Чому я про це згадав? Тому що нині ми маємо приблизно те ж саме. По радіо-телевізору нас тепер звучать виключно українські та зарубіжні пісні за винятком пісень ворожою мовою. Здавалося, все чудово, так і має бути! Але є у сучасних українських піснях щось не дуже природне. Причина — переважна більшість авторів та виконавців думають і говорять поміж себе ворожою мовою, а на рідну перемикаються лише на роботі. А пісня, написана і виконана на роботі, завжди поступатиметься пісні, написаній від душі. Як наслідок, значна частина молоді, й не лише молоді, досі слухає і дивиться ворожі пісні та все інше. Тепер для цього не треба купувати магнітофон, як колись — вороже мистецтво доступне усім без винятку в необмеженій кількості. Нічого не вдієш — свобода! І щоб перемогти ворога на творчому фронті, не досить заборонити виконання творів ворожою мовою на офіційних каналах телебачення і радіо. Треба, щоб всі ми думали рідною мовою! А як це зробиш, якщо сотні нібито патріотів досі щодня говорять на ютубі не по-нашому? Кажуть, що це вигідно, що так їх більше подивляться і послухають. Згоден — це справді вигідно. Вигідно ворогу, який через удавану свободу інформації продовжує зас@рати мізки українців. Чи вже не українців? Чи ще не українців? Подивіться, що там на вашому кишеньковому «магнітофоні», й подумайте над цим!

Поділитися цією статтею