Інцидент стався 24 грудня 2025 року на території Сарненського району й викликав значний суспільний резонанс. Боєць із позивним «Хрест», який пройшов найгарячіші ділянки фронту, записав публічне відеозвернення до командувача військ оперативного командування «Захід» бригадного генерала Володимира Шведюка, аби привернути увагу до проблеми системного протидіяння мобілізації. Згодом відбулася і їхня особиста зустріч.
До війни солдат працював у Києві, однак уже 25 лютого 2022 року добровільно з’явився до територіального центру комплектування, щойно дізнався про повномасштабне вторгнення Росії. Про своє рішення він спочатку навіть не сказав матері-пенсіонерці.
Василь — виходець зі звичайної поліської родини, одинадцята дитина в сім’ї. Батька втратив ще немовлям, тож до праці та відповідальності був привчений із дитинства. Три роки тому одружився, власних дітей поки не має. Його родина з перших днів війни не залишилася осторонь — троє старших братів також стали до лав Сил оборони.
Бойовий шлях «Хреста» пролягав через Бахмут, Кліщіївку, Курахове, Нью-Йорк та Торецьк. Він бачив справжню ціну війни: втрати, поранення, важкі бої, евакуацію загиблих і порятунок побратимів під вогнем. Під час одного з ударів ворожого дрона поблизу Часового Яру Василь не лише врятувався з палаючого автомобіля, а й витягнув поранених та організував евакуацію тіл загиблих.
За службу солдат нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, медалями та відзнаками. Командування характеризує його як відповідального, сміливого військовослужбовця, який неодноразово брав на себе управління підрозділом у критичних ситуаціях.
Рік тому на Донеччині Василь випадково зустрівся з бригадним генералом Володимиром Шведюком, охороняючи командно-спостережний пункт 421 окремого стрілецького батальйону. Коротка фронтова розмова і спільне фото згодом стали початком подальшого спілкування. Після нападу в тилу генерал особисто відвідав пораненого воїна в лікарні.
У лікарняній палаті говорили про війну, військовий обов’язок, мобілізацію, відповідальність і верховенство закону. Обговорювали й те, що злочини проти військовослужбовців не можуть залишатися безкарними, а справедливість має діяти не лише на фронті, а й у тилу.
Після важкого поранення Василя перевели для подальшої служби до Сарненського РТЦК та СП. На новій посаді він, за словами побратимів, виконує обов’язки сумлінно та коректно. До проявів агресії з боку ухилянтів уже звик, але напад у селі Рокитнівської громади став для нього особливо болісним.
«Я пройшов десятки боїв, бачив смерть і поранення, але не міг уявити, що стану жертвою насильства на рідній землі, — каже військовий. — Це болить навіть більше, ніж зламані ребра. Я вірю, що винні будуть покарані за законом».
Василь зізнається: мав достатньо бойового досвіду, щоб миттєво зупинити нападників, однак свідомо стримався — саме через віру в закон і справедливість. Він не приймає думки, що українець може підняти руку на українського воїна.
Наразі правоохоронці розслідують кримінальне провадження за ч. 2 ст. 350 Кримінального кодексу України. Дані внесено до ЄРДР, триває досудове розслідування. У разі доведення вини фігурантам загрожує до п’яти років позбавлення волі.
