— Свєто, ти? — запитала Катерина, придивляючись до жінки з дитиною, яка присіла відпочити на лавочці біля центрального ринку, адже та страшенно нагадувала давню знайому, з якою ще років з сім тому їх звела доля в міському центрі зайнятості. Тоді вони обоє були безробітні і якось дуже швидко знайшли спільну мову.
— Я, — відповіла та і кивнула на немовля, — ось з донькою сиджу. Посварилася з батьками. Не хочу йти додому, тож чекаю подружку, щоб піти до неї переночувати.
Катерина присіла поруч зі Світланою. Розговорилися. Просиділи так з півгодини. Очікувана подруга все не з’являлася. Накрапав дощ. Було холодно. Катерина не витримала:
— Пішли до мене, переночуєш. Відігрієш малу. А завтра шукатимеш подругу.
Та не заперечувала. Тож незабаром уже всі троє були у квартирі Катерини. Щоб нагодувати маленьку Аню, Катерина роздобула у сусідів козячого молока і проблема з харчуванням немовляти була вирішена.
Наступного ранку Світлана, як і пообіцяла, пішла на пошуки подруги, а доньку залишила у домі Кристинських. Цілий день ті очікували на її повернення, але Світлана так і не з’явилася. Не повернулася вона і наступного дня. Занепокоєні Кристинські, оскільки п.Катерина не знала ні прізвища своєї знайомої, ні її адреси, звернулися в міліцію.
Працівники міліції склали акт, викликали «швидку» і відправили маленьку Аню до міської дитячої лікарні. Саме там вона зараз і перебуває. Втім, залишити дівчинку в лікарні медики змушені були не лише через те, що зникла її мама, а й тому, що маля, як на свій вік, недобирає у вазі. Нині Аня ще в критичному стані. Медики ставлять їй попередній діагноз: ГРЗ та гіпотрофія. Орієнтовно тиждень-два, як розповіла заввідділення молодшого дитинства Ірина Погребняк, їй ще доведеться полікуватися. А потім, якщо її матір не знайдуть, шлях маленької Ані проляже до дитбудинку.
