Фантастика

У якійсь мірі роль таких ідіотів в історії людства відіграють письменники-фантасти. Їхні ідеї, часто схожі на маячню, як правило, випереджають свій час. У середині сімдесятих років я прочитав одне невеличке оповідання з елементами чорного гумору. На жаль, не можу пригадати ім’я автора.
Фабула оповідання така: у далекому майбутньому, у суцільно автоматизованому світі, людина взагалі перестала виходити на вулицю. Кожен індивідуум мешкає у власному, окремому помешканні, схожому на клітку, забезпечений всім необхідним. Від малорухливого способу життя та висококалорійного харчування люди перетворились на товстунів вагою під два центнери. Весь час вони проводять перед екраном дивного пристрою, який дозволяє їм, не виходячи із приміщення, працювати, вчитись, займатися творчістю, спілкуватися з друзями та розважатися. За все життя кожна така людина зустрічає собі подібного лише один раз — для продовження роду. Новонароджених малюків у матерів відбирають роботи-няньки та розміщують в індивідуальних яслах. Однак не всіх. Закінчується саркастична антиутопія наступним пасажем: на зорі людства слабких та хворих немовлят скидали у глибокі прірви (натяк на древню Спарту), а на присмерку, навпаки, евтаназії піддавали найбільш енергійних малюків — потенційних пасіонаріїв, які не змогли б всидіти у чотирьох стінах.
Коли нині у Вікіпедії я читаю про те, що ніхто із фантастів минулого не передбачив еру Інтернету, я з цим не можу погодитись. Що, як не ПК з Інтернетом та приховані від них загрози, описав забутий фантаст-гуморист мого дитинства? Термін “наукова фантастика” не обов’язково означає “космоопера” (легка розважальна фантастика на космічну тематику), адже наукою є не лише астрономія та ракетобудування. Науками є і соціологія, і філософія, і психологія, й історія, й етика та релігієзнавство. І кожній із цих галузей ніхто не забороняв зайняти своє місце у словосполученні science-fiction (наукова фантастика). Тому твердження відомого інженера людських душ, письменника Андрія Куркова про те, що наукова фантастика сьогодні померла, є сумнівним.
Космоопера сьогодні справді не актуальна, чого не скажеш про кіберпанк (фантастика про нікчемне життя на фоні революційних технологічних досягнень — “Згадати все”, “Той, що біжить по лезу бритви”, “Матриця”, “Петля часу”). Безмежним є поле соціально-етичної фантастики у поєднанні, скажімо, з кіберпанком. Саме соціально-етичних проблем стосуються автори новітнього футуристичного трилера “Петля часу” (режисер Райан Джонсон, у ролях — Джозеф Гордон-Левітт, Брюс Вілліс). Хронофантастика (про переміщення у часі) у даному випадку є лише антуражем соціальної драми про проблему вибору, про відповідальність, про любов, яку в черговий раз мобілізують задля порятунку світу. Тому не варто чіплятись до нелогічності часово-просторових парадоксів сюжету, до скромних, порівняно із блокбастерами, спецефектів і панорам мегаполісів майбутнього. Головне у картині — людина та її поведінка в екстремальних обставинах.