Маленькі місцеві таланти, котрі в неділю зранку брали участь у відбірковому турі конкурсу «Крок до зірок», «тата» цього проекту так і не дочекалися. Довелося співати перед місцевим журі. Сам же Поплавський прибув на зустріч із випускниками — потенційними студентами свого навчального закладу, традиційно обіцяючи зарахувати на навчання тих, хто розкаже віршика чи заспіває пісеньку. Журналістам, котрі зібралися на прес-конференцію, вже нічого не обіцяв, проте подарував цілу купу своїх книжок, аудіо— та відеокасет, компакт-дисків, календарів тощо. А також дав зрозуміти, що для українського шоу-бізнесу Поплавського не існує, оскільки тут потрібно співати хоч трохи, але голосом. Юний орел співає, за власним зізнанням, іншим місцем — душею. І робиться це із певною метою.
— Ви подивіться: три роки сорому Поплавського на сцені — і ми маємо національний університет, — пояснював мотиви своєї творчості прогресивний ректор. — Сам вихід на сцену повинен був викликати стрес, шок та несприйняття, що й сталося. І зараз ми бачимо, що проект «співаючий ректор» — не найгірша річ на нашій естраді. А ті, хто мене критикує, — просто наукові та творчі імпотенти, нездатні зробити щось самі. А я — людина талановита.
Як виявилось, скромністю Михайло Михайлович не відзначається, оскільки вважає, що ця скромність — найкоротший шлях до бідності та забуття. На бідність герою тижня в Рівному гріх жалітися — два автобуси студентів та викладачів разом із «зірками» Бужинською, Данилком, «Світязем» взяли участь у шоу з небаченими до цього лазерними та світловими ефектами. На ньому метр вкотре довів, що не володіє тим, що звичайно називають голосом, хоча переповненому кінопалацу «Україна» це, мабуть, було байдуже. Та й самому Поплавському, певне, також: вся ця «клоунада» — не що інше, як суперреклама згаданому університету. А на рекламу ні грошей, ні сил, як відомо, не шкодують.
