Досвід Великої Омеляни. Реформована школа виховуватиме вільних людей

Долоні змокріли так, що годі щось написати. Один із найжаскіших шкільних спогадів: сьомий клас, обласна олімпіада з української мови, острах зробити щось не так, а значить – підвести вчительку/ зіпсувати честь школи. Страх був нашою спільною емоцією: вчителька переживала, що за поганий результат учня отримає «прочухан» із відділу освіти, ми переживали, щоб не підвести вчительку. У Новій українській школі діти не знатимуть, що таке страх. З наступного навчального року стартує реформа початкових класів.

Перших 20 хвилин не могла нічого написати, ризикуючи зробити щось неправильно. Сиділа й дивилася на свої тремтячі руки. Зрештою, цей страх переміг інший: здати порожній аркуш й зайняти останнє місце, а вчителька просила: «Тільки не це». У результаті з олімпіадою все обійшлося добре, навіть краще, ніж сподівалися. Але так я отримала перший урок того, що страх ніколи не буває виграшним.

Передбачається, що діти, які наступного року підуть до школи, зрозуміють це значно раніше. Більше того, за новим стандартом навчання, першість у конкурсах не є беззаперечним критерієм ефективності учня початкової школи.

В експериментальних школах на уроках школярі рахують гроші, садять квасолю, ходять на екскурсії. Тиші в класі ніхто й не прагне: першокласники більше не дивляться одне одному в потилиці, а сидять по четверо і працюють у групах. Сто українських шкіл зголосилися бути першопрохідцями реформи початкової школи й пілотують проект, який із наступного навчального року стане обов’язковим для всіх. Перед тим, як 22 тисячі педагогів візьмуться вчити по-новому, мають пройти підготовку самі. Труднощі виникли, коли вчителі почали реєструвати на курс в інтернеті й отримувати вказівки відділів освіти звітувати про успішність.

«Нам треба відійти від стереотипу, що успішний школяр – це той, хто привозить перші місця з десятка олімпіад. Не досить зубрити – треба бути підготовленим до життя», – кажуть педагоги, які вловили суть реформи.

Щоб впровадити нові стандарти, вчителям належить позбутися страху. Педагоги, які не бояться, пішли на крок попереду і вже вчать за новим зразком. А там, де бояться, страх зводить нанівець усі хороші ініціативи.

«Ми не хочемо забрати у вас зарплату

Того дня на телефони служби підтримки курсів EdEra щохвилини надходив новий дзвінок. Розробники проекту спільно з Міністерством освіти створили дистанційний курс для педагогів початкових класів, які з нового навчального року вчитимуть за реформованими стандартами. Зміни в навчанні розпочнуться з наймолодших, та готуватися треба вчителям.

Серед них покотилася паніка: окремі управління освіти поширили чутку, начебто реєстрація на онлайн-курс припиняється 1 лютого. Насправді ж, того дня навчання лише мало стартувати, а жодного дедлайну реєстрації нема. Про це знали не всі, тому 10 тисяч користувачів штурмували платформу. Сайт «ліг».

Упродовж трьох наступних днів команда курсу (а це дев’ятеро людей, зайнятих розробкою та підтримкою), прийняла кілька тисяч дзвінків педагогів – вони не вщухали з восьмої ранку до другої ночі, та відповіла на приблизно ж стільки електронних листів.

«Нема останнього дня реєстрації». «Ні, ми не маємо на меті вас завалити». «Ми не хочемо забрати у вас зарплату». «Ви не пропустите відео, тому що вони нікуди не зникають». «Не треба нічого підписувати: ні вам, ні директору», – запевняли вчителів у команді.

Розробники залучили добровольців: для них написали інструкції відповідей на найчастіші запитання, бо команда не встигала опрацьовувати всі запити. Створили спеціальний чат зі словом SOS у назві. Зрештою, менеджер курсу записав відеозвернення до педагогів, в якому тричі закликав не хвилюватися. Його поширили по вчительських групах у фейсбуці.

Та й раніше, у січні, теж було гаряче. Коли відкрили запис на курс, з’ясувалося, труднощі виникають вже в тому, щоб створити еmail для реєстрації. Телефоном команда курсу допомогла приблизно тисячі педагогів завести електронні адреси.

Траплялося, на пошту EdEra надходили листи: з порожніми текстами, цитатами філософів або уточненнями, коли можна забрати свою банківську картку. Хтось запитував, чи не є проблемою, якщо всі педагоги зареєструвалися з одного комп’ютера, але з різних адрес, когось цікавило, де після реєстрації шукати власний акаунт.

Так засновник платформи Ілля Філіпов зробив для себе висновок про першу очевидну користь навчання: для багатьох педагогів це перша практика онлайн-курсів, яка вимушено поліпшила комп’ютерну грамотність вчителів.

Він уперше зіткнувся з такою панікою серед користувачів:

«Ми спеціально створили ліберальний курс. Відвели 5 місяців на матеріал, який можна осилити максимум за 6 тижнів, щоб ті, хто не має вдома комп’ютерів або інтернету, знайшли можливість долучитися до навчання. Не давали завдань на час. Але в багатьох педагогів все одно установка, наче їх втягнули в цю авантюру з курсами, щоб звільнити. Люди роками існували в ієрархічній, консервативній системі. Це проблема не самих вчителів, а умов, в яких вони змушені працювати. Буває важко переконати, що курси – це не підступ, а частина плану на зміни».

Перші два модулі зумисне містили легкі завдання. Це такий собі ефект швидких перемог: щоб людина повірила в себе і працювала далі.

Один користувач намагався телефоном пояснити, що дав неправильну відповідь через «технічні неполадки»: вибило запобіжники в електролічильнику, а коли світло з’явилося, галочка стояла на неправильній відповіді.

Надалі розробники вирішили зробити завдання різними, вони визначатимуться випадковим чином.

Відколи паніка вщухла, команда тішиться позитивними відгуками: хтось знімає сторіз в інстаграмі про те, як проходить курси, хтось коментує у фейсбуці «з нетерпінням чекаю наступного модуля», хтось пише пости з хештегами «проходжу курси на EdEra».

«Може, курси й не перевчать усіх педагогів. Може, для когось матеріали не будуть новими – це засвідчить, що в нас багато талановитих педагогів. Але, принаймні, можна відійти від розуміння освіти як набору правил і інструкцій. Освіта може бути красивою і динамічною», – вважає Ілля.

Адаптувати до життя

Село Велика Омеляна, що за десяток кілометрів від Рівного, хоче встигати за світом. «Коли все розвивається, не можемо вдавати, що нічого не відбувається», – кажуть вчителі місцевої школи.

З вересня 2017-го тутешні першокласники на уроках рахують гроші, садять квасолю та дізнаються про підприємців свого села, себто, вчаться по-новому. Великоомелянська школа-гімназія стала однією з сотні шкіл, що беруть участь у пілотному проекті з реформування початкової школи.

Експериментальних класів, на яких випробовують новий стандарт, є два: в одному – 19, в іншому – 20 учнів.

У класі, який навчає Оксана Прончук, не одразу розумієш, на який урок потрапив. Діти переглядають відеоролик про птахів, що зимують у теплих краях, відгадують загадки, рахують шпаківні за вікном, а затим кожен пробує намалювати птаха на аркуші паперу. Для цього треба уважно слухати вчительку, яка називає кількість клітинок і напрямок руху, куди слід проводити лінію.

Якщо з’єднати все правильно, вийде лелека. Але нічого страшного, коли в когось через неуважність з’явився динозавр. Вчителька не перевіряє цього завдання на помилки.

Це математика? Малювання? В інтегрованому курсі «Я досліджую світ» одну тему вивчають із перспектив кількох предметів. Таких уроків у першокласників – сім на тиждень: по одному щодня, крім того, таким уроком відкривається і закривається навчальний тиждень. Користь, на думку педагогів, очевидна.

«Комусь легше рахувати цифри, а хтось охочіше малює. І на математиці творчій дитині важче висидіти. А на інтегрованому уроці учень чекає завдання, яке йому більше до душі. Можна не просто писати приклади, а правильну відповідь розфарбувати певним кольором. Це та ж математика, але для творчої людини: з елементами креативності», – каже Оксана Володимирівна.

Уроком «Я пізнаю світ» учні починають і закінчують навчальний тиждень. Починається заняття з ранкової зустрічі. Кожен школяр вибирає собі картонний смайлик – той, що найкраще характеризує настрій. Затим можна пояснити свій вибір. Говорити хочуть усі, а часу обмаль, тому можна домовитися про правило: наприклад, розповідають діти, чиє ім’я починається на певну літеру.

Облаштування класних кімнат теж сприяє тому, щоб спілкуватися було зручніше. Діти більше не дивляться одне одному в потилиці – парти зсунуті по дві. Таким чином, на уроках працюють у групах по четверо учнів.

Полегшали й портфелі першокласників – більше не треба тягати всі підручники й зошити в ранцях, навчальні матеріали можна залишити в класі у шафках. Домашніх завдань першокласникам не задають.