Потерпілі торгували на базарі й жили небідно, а сусідка Галина не мала роботи, не при ділі був і її старший син, молодший навчався. Тітка Галя часто забігала до квартири Варениченків подзвонити по телефону, бо у неї не було, і коли з квартири почали непомітно зникати речі, мимоволі запідозрили сусідку. Згодом на суді п.Варениченко скаже, що стала помічати крадіжки у середині 90-х, тобто за кілька років до подій, за якими було порушено кримінальну справу. Але на суді було доведено лише два епізоди крадіжки: у грудні 1999-го року Галина, точно знаючи, коли сусідів немає вдома і маючи ключ від їхньої квартири, відімкнула двері й викрала три рушники та чоловічі штани, а у січні 2000-го вона знову проникла до оселі та забрала три светри, 150 гривень і 20 доларів з гаманця господині. Перед тим зловмисниця заходила телефонувати і бачила, як та поклала у спеціальному місці за книжками свій гаманець.
Варениченки вирішили не залишати квартиру без нагляду, і, коли йшли у справах, вдома постійно була їхня доросла дочка Ліля. І ось одного ранку Галина знову увійшла до квартири сусідів, знаючи, що у цю пору їх ніколи вдома не буває. Раптом виходить Ліля. «А що це ви тут робите, тьотю Галю?» — запитала і кинулась викликати міліцію. Тітка від несподіванки стала лепетати, що вона побачила ключ і відімкнула двері, аби перевірити, чий він. Не бажаючи ганебного викриття, вона кинулась до дівчини, схопила її за шию і почала душити обома руками. Але отямилась, відпустила жертву і почала плакати зі словами: що це я, мовляв, дитино, з тобою роблю.
Ліля знайшла батьків на базарі й розповіла, що сталося, ті звернулись до міліції, а дівчину оглянув судмедексперт. На шиї виявив садна й крововиливи і констатував, що потерпілій завдано легкі тілесні ушкодження. Галину П., хоча їй інкримінували замах на вбивство, не стали брати під варту, взяли підписку про невиїзд. Але й жити у своїй квартирі вона не залишилась, виїхала у село у передмісті Костополя. Її засудили до трьох з половиною років позбавлення волі з випробувальним терміном на два роки. За цей час вона не має права без спеціального дозволу виїжджати за межі країни, повинна повідомляти про зміну місця проживання та роботи, періодично з’являтися у відповідні органи для реєстрації. До всього, вона має сплатити потерпілим матері та дочці понад 870 гривень компенсації за заподіяну матеріальну шкоду та 10 тисяч гривень — моральну. Безробітну жінку такі суми не злякали, вона збирається далі жити в селі, а квартиру в Костополі продати, оскільки жити там більше не зможе.
