А мостом, який розташований за кількасот метрів від вокзалу, сарненці не користуються, кажуть — незручно. Тому й ризикують щораз життям, звично прямуючи через колії й не звертаючи жодної уваги на вивішені обабіч щити, які застерігають про небезпеку. Залізничники кажуть, що не діють на людей ні попередження, ні штрафи, ні пережитий жах від каліцтва сусідів.
Намагалися вирішити проблему, загородивши територію залізобетонним парканом, та не вистачило грошей. Як зазначив головний інженер залізничної станції Сарни Василь Музичук, щоб повністю завершити роботу на 2-кілометровій ділянці, що належить залізничній станції, потрібно ще близько 50 тисяч гривень. А зважаючи на те, що керівництво Львівської залізниці, до якої належить і сарненська станція, вже кілька років поспіль не може віднайти кошти на реконструкцію вокзалу та адміністративних приміщень, відповідно про решту потреб годі й говорити. Тому і доводиться щороку робити по кілька записів у книзі невиробничого травматизму і збирати по кілька гривень зі своїх працівників на допомогу тим, хто зі своєї ж вини одержав каліцтво під колесами залізничного транспорту.
