— Біг майже без перерв, зупинявся не більш як на 5 хвилин, поповнював запаси води і їжі, пив бульйон, переодягався чи міняв шкарпетки, одного разу перемотував пальця, — розповів читачам «РВ» Юрій Сирота. — Загалом, почуваюся значно краще, ніж після свого першого марафону. На другий день вже міг спускатися сходами, не тримаючись за перила. І сон у перші дні став дуже глибоким.
— Що було найскладніше?
— Знаходити час для тренування. Але з часом і цього тренуєшся — на початку ти відводиш собі певні години в певні дні для тренувань, але життєві обставини постійно зазіхають на цей час, стає все складніше з ними боротися. Тоді я й навчився бігати майже будь-коли. Більшу частину часу бігав у темну пору доби. Склав план і дотримувався його. Вівторок — довге тренування, четвер — темпове чи інтервальне, субота й неділя — довгі знову. Крім проводження часу на ногах, треба було тренувати й інші потрібні речі, такі як біг вночі чи харчування.
— Як почувається людина, яка пробігла 161 кілометр менш ніж за добу?
— Радий, що я нарешті трохи зможу пожити без плану. Забіг, у якому я планував взяти участь навесні, скасували, тому я мав два тренувальних цикли підряд, вже не міг дочекатися старту. Ну, і, звісно, приємно бути серед нечисленної когорти людей, які пробігли 100 миль.
Додамо, що подібні змагання проводять і в Україні. Так, існує чемпіонат з бігу на 100 кілометрів, а також добовий забіг.
