— З такою людиною важко було жити. Я і любив свого батька, і ненавидів його. Мене завжди сприймали не як індивідуальність, а як сина Василя Стуса. Це дратує, проте я вже звик.
Матеріали до книги автор збирав протягом п’ятнадцяти років, а писав її близько чотирьох місяців. Вона є досить об’ємною, містить фотографії із сімейного альбому. Дмитро Стус вважає, що її слід сприймати як антибіографію, тому що в ній висвітлюються факти, які широким масам були невідомі. Наприклад, те, що у Василя Стуса було багато жінок. «Він був возведений в герої, і в той же час віддалявся від сім’ї», — говорить автор. В книзі також йдеться про перепоховання поета в Пермі, причому написано все не сухою діловою, а цікавою художньою мовою, бо, за словами автора, він «спробував синтезувати книгу і роман».
На презентації були також представлені три з дев’яти збірок поезій Стуса, видавати які допомагала онука іншого відомого письменника, лауреат премії Василя Стуса Михайлина Коцюбинська. Дмитро Васильович вважає їх «суцільною поразкою». «І все ж, — зауважує він, — якби їх не було, Стуса вважали б автором п’ятнадцяти віршів». Окрім цього, Дмитро Стус також ознайомив студентів і викладачів академії із новим проектом — живим голосом його батька на компакт-диску і розповів цілу історію про те, як ці записи збереглися до наших днів.
