Подібне є всюди. Індійці та пакистанці полюбляють трансляції змагань із крикету, данці шаленіють від гандболу, американці готові годинами дивитися гольф, англійці — кінські перегони. Усе це відображають у телевізійних новинах. Популярний у тій чи іншій країні вид спорту йде одразу після футболу, тенісу й автоперегонів “Формули-1”.
У нас, коли вірити телевізору, найголовнішими після футболу є бокс, біатлон і змагання інвалідів. Саме їх найбільше транслює колишнє державне, а нині суспільне телебачення. Тож юнакам і дівчатам, схильним до спорту, пропонують шлях не до басейнів, тенісних кортів і бігових доріжок. Аби стати чемпіоном, на українському ТБ слід або добре бити по чужій голові, або влучно стріляти, або здобути інвалідність. Принаймні по телевізору покажуть.
І що з того, що світова спільнота навіть і не здогадується про великі звитяги кількох українських боксерів. Про це знають поза Україною лише глядачі кількох спеціалізованих телеканалів. Кого нам показали, той і всесвітній чемпіон.
Довго не міг визначити, добре це чи погано. Доки не подивився телеканал “Євроньюз”, контрольний пакет акцій якого належить росіянам. Там чи не щогодини розповідають про змагання із дзюдо — улюбленої забави російського диктатора. Подивився я на це і зрадів за наше телебачення. Нехай буде той бокс, аби не дзюдо. Хоча коли далі так піде, то і в нас цей вид спорту теж стане популярним на телебаченні, а значить, і в народі. Ми ж не Грузія.
