Перемогли команди другого європейського десятку: хочеться більшого

Збірна України минулого тижня здобула 2 перемоги на старті Ліги націй. Обіграли Чехію на виїзді та Словаччину вдома.

2 перші гри національної команди України в рамках новонародженої Ліги націй підтвердили припущення, яке я висловлював упродовж останніх років. Українці та обидва їхні суперники довели: національні збірні в їхньому нинішньому вигляді значно поступаються найкращим клубним командам своїх країн. Досить було порівняти швидку та дисципліновану "Славію" із тим, що вийшло на поле у формі національної команди Чехії. Нашу збірну із українськими клубами не порівнюватиму аби, як кажуть колеги, "не накаляти атмосферу". Зазначу лише, що українська збірна показала рівень наших найкращих гравців, що не може не тішити.

Спочатку про Чехію. Атмосфера перед матчем в Угерському Градіште була напрочуд сонна. Ще не забулися трибуни празького стадіону, де "Славія" приймала "Динамо" - за кілька кварталів було чути, що наближається великий футбол, а під час гри тиск трибун був не гіршим, ніж деінде. Перед грою збірної Чехії тихі вулички невеликого міста були заповнені українцями. Складалося враження, що Угорське Градіште тимчасово включили до складу України. Те ж саме було на стадіоні, де проблеми із електрикою не дали розпочати гру вчасно.

Національні збірні в їхньому нинішньому вигляді значно поступаються найкращим клубним командам своїх країн

Зізнаюся, перед грою було тривожно за наших. Але усю тривогу розвіяли чехи, які вже на перших хвилинах покарали Ярмоленка за "обрізку" та повели у рахунку. Що було потім? Насамперед, ми побачили чому Ярмоленко та Коноплянка не потрапляють до стартових складів своїх команд. Потім збагнули, що чемпіонат Бельгії, де яскраво грає ціла група наших співвітчизників, щонайменше, не сильніший за наш. Бути "зіркою" у Бельгії - ще не значить бути насправді гравцем високого класу. Та навіть за такого розкладу чехи виявилися не готовими до боротьби.

Відомо, що кожна команда грає настільки добре, наскільки це їй дозволяє суперник. Невже перемога над українцями у контрольній грі з рахунком - 4:0, яку чехи здобули ще за часів, перепрошую, Девича, так сильно переконала господарів у слабкості українців? Виглядало так, що чехи так і не зрозуміли, із ким мають справу. Інакше їхній голкіпер не біг би на останніх хвилинах забити переможний м'яч.

Інша річ – словаки. Ще не забулася гра у Києві чотири роки тому, коли гості забили у контратаці та потім спокійно відстояли до фінального свистка. У Львові Гамшик із партнерами були не проти повторити той самий сценарій, зігравши на контратаках. Але і тут нашим суперникам елементарно не вистачило класу. Той же Гамшик, чиї зображення у рекламі висять у Словаччині на кожному кроці, виглядав пародією на самого себе.

У протоколах 2 переможних матчів авторами м'ячів записані Коноплянка та Ярмоленко, а, значить, тренери зробили все правильно. І ніякого Циганкова

А що наші? Наші загрузли у захисті словаків без жодних перспектив. Усі спроби загострити гру легко читалися суперниками, а навантажувати повітряні передачі за живого Шкртела було щонайменше недалекоглядно. Як і у першій грі, виручив Циганков, який двічі замінив Коноплянку і двічі організував переможні м'ячі. У Чехії динамівець зробив вирішальний навіс, що заплутав воротаря та оборону, а вдома змусив порушити проти себе правила у штрафному майданчику. Чи заслужить він за це місце у складі?

Складається враження, що навіть очевидні рішення ухвалюються багаточисельним тренерським штабом нашої збірної шляхом довгих пошуків консенсусу. Приблизно як у раді безпеки ООН, де кожен має право "вето". Може, вони просто зібратися усі разом не можуть? Того ж Вороніна, якого представляли колись як одного із тренерів збірної, зовсім останнім часом не помітно. Зате помітно Шовковського. Але це таке – у протоколах 2 переможних матчів авторами м'ячів записані Коноплянка та Ярмоленко, а, значить, тренери зробили все правильно. І ніякого Циганкова.

Керівників української федерації це влаштовує. Їх же на трибуни пропускають

Що далі? Ліга націй, на відміну від відбірних турнірів, зводить між собою суперників рівного класу. Тішитись перемогами над командами другого європейського десятку, звісно, можна. Але хотілося би більшого. Хоча підстав для цього, окрім нашого бажання, поки не проглядається.

Ну і фанати наші зробили у Чехії все можливе, аби домашні матчі без публіки, як вчора у Львові, стали для збірної України традиційними. І видається, що керівників української федерації це влаштовує. Їх же на трибуни пропускають.