Ракіцкій

223 0

Як добре було у роки мого дитинства, коли можна було просто насолоджуватися футболом і вболівати за свою команду! Коли хлопці із номерами із першого по одинадцятий і без прізвищ, написаних на спині, були на футбольному полі безіменними гладіаторами, що билися за честь своєї команди! Такими вони були тому, що тоді не було вільної преси і ми нічого про футболістів не знали.

Для мене особисто всі вони були героями, а розмови про те, які вони насправді п’яниці, розбишаки, бабії, кидали і т.д., велися певною категорією уболівальників пошепки, тож цим розмовам можна було не вірити!

Я вже дорослий і розумію, що героїв не буває. Але намагаюся якось відділяти людину, що грає на футбольному полі, від цієї ж людини поза футбольним полем. Тим більше, що більшість футболістів - це, справді, щирі, порядні та розумні люди. Але є і не такі, але це мене не обходить! Я насолоджуюся грою футболіста і не хочу знати, що він читає, якщо читає взагалі.

Я розумію, що далеко не всі футболісти, які тримають руку на серці та ворушать губами під час виконання нашого гімну, є справжніми патріотами. Але мені цього досить. Аби грали добре. Але є, точніше, був такий Ракіцкій (саме так він вимагав писати своє прізвище на футболці національної команди), який демонстративно (!!!!!) зневажав мою Батьківщину. І цим не давав можливості не цікавитись його поглядами поза футбольним полем.

І тому я щиро вдячний тим, хто зачинив перед ним двері національної збірної! Тим, хто змусив його з його печінкою, за яку він так любив триматися, публічно попрощатися із національною командою України, з якої його перед тим вигнали, і ми всі знаємо, за що. І він теж знає, щоб там не було тепер написано за підписом Ракіцкій.

Коментарі

Залиште вiдповiдь

Читайте також