У червні 1986 року київське «Динамо», яке практично повним складом виступало за збірну СРСР, знаходилось на піку своєї форми. Скажу більше – такого «Динамо» ми більше вже ніколи не бачили.
Після перемоги у Кубку кубків команда на чолі із Лобановським вирушила до Мексики на фінальний турнір Кубку світу. У першій же грі 2 червня була розгромлена Угорщина – 6:0! За три дні 5 червня від перевдягнених у червоні футболки динамівців ледь врятувалась Франція – діючий чемпіон Європи із Платіні, Папеном, Фернандесом… Нічия 1:1 була французам за щастя! Ми ж очікували подальших перемог.
На останній матч у групі 9 червня проти Канади на поле у нас вийшов практично другий склад – було вирішено дати відпочити основним гравцям. Аби таки виграти довелося наприкінці випускати Заварова та Бєланова із основного складу.
Ну а потім був знаменитий матч проти Бельгії 15 червня, коли наші двічі вели у рахунку і двічі починали після цього «берегти сили». Словосполучення «грати по рахунку» тоді ще не вигадали. Як наслідок бельгійці двічі відігралися, а потім перемогли у додатковий час. А нашим довелося вигадувати байку про «злого арбітра», який не дав нам виграти…
Мені ж пригадується інше – від 5 до 15 червня найкращий за багато років склад збірної СРСР, складений в основному із наших динамівців «відпочивав». І саме в цьому, як на мене, була причина поразки від Бельгії. Команда втратила тонус, зупинилася на злеті. Чому було не зіграти із Канадою основним складом аби ще раз відчути зіграність, отримати задоволення від гри, потішити уболівальників?
Можу навести ще з десяток прикладів, коли «стратегія» призводила до поразок і навпаки, коли команда блискуче проводила серію із кількох матчів поспіль без перепочинку. Так триває і у нові часи. Згадайте кілька скандальних перенесень турів чемпіонату України «в інтересах збірної» після чого збірна неодмінно зазнавала невдачі.
Чому я тепер про це згадав? Тому що історія має вчити. Я так думаю.
Коментарі