Напередодні Різдва та Нового року, які ми нарешті почали відзначати саме у цій послідовності, прийнято щось бажати собі та одне одному.
Звісно, що побажання у кожного свої, а здоров’я собі й усім ми бажаємо завжди. Саме бажаємо, а не «зичимо», як кажуть інколи наші не до кінця грамотні співвітчизники. Тому що позичене слід віддавати! Але я не про це, а про те, що з недавніх часів, окрім особистих та загальноприйнятих побажань, у нас з’явилося побажання, спільне для усіх без винятку. Це побажання прийшло тоді, коли вслід за знаменитими «шашликами» Зеленського на нашу землю прийшла війна. Як наслідок, наприкінці 2022 року ми всі бажали собі у наступному році перемоги у війні! Не склалося. Тому вже наступного 2023 року ми бажали вже не стільки перемоги, скільки закінчення війни. І теж невдало!
У грудні 2024-го наші побажання стали ще скромнішими — ми бажали собі у 2025 році просто миру! І знов не збулося! Тому навіть і не знаю, чого бажати нам у наступному 2026 році. Якось не блищать надією святкові вогні, а у бризках новорічних бокалів не видно справжнього, а не вдаваного оптимізму. На жаль, далеко не всі з нас щасливо проживуть цей рік, а багато хто взагалі його не проживе. Ми вже не діти, аби вірити у новорічні казки, хоча я особисто у ці казки і малим ніколи особливо не вірив. Так само як не вірю тепер обіцянкам політиків, які, як видається, стають політиками лише після того, як остаточно припиняють говорити правду. Тому пропоную цього разу обійтися без загальнонаціональних побажань на Новий рік.
Давайте, як колись, бажати одне одному щось особисте і хоча б теоретично реально здійсненне. Хто знає, може із здійснення цих маленьких побажань складеться щось добре для усіх нас?
Тому не буду нам усім нічого бажати. Хіба що того, щоб і за рік я міг для вас щось написати, а ви це могли прочитати!
