Не минає і дня, щоб у стрічці новин не з’явилося повідомлення про те, що на війні загинув ще один, а то й не один воїн з мого рідного міста. Практично щодня на центральній площі прощаються з одним із полеглих героїв, після чого там встановлюють його портрет. Цих портретів там вже стільки, що скоро не залишиться вільного місця. Раз на кілька тижнів у центрі міста влаштовують демонстрацію сотні родичів полонених та зниклих безвісти. І кінця цьому не видно. На вулицях все менше і менше чоловіків призовного віку — одні вже на війні, інших ще не упіймали і на війну не відправили. Тим часом нам знову і знову показують нашого президента, який періодично виступає з промовою, що має великий резонанс у світі. Після чого заброньовані від мобілізації журналісти і пропагандисти розповідають нам, наскільки вдалою була промова президента, як влучно і дотепно відповів він на те чи інше запитання, як точно охарактеризував ворожих і не ворожих політиків і таке інше. На що ллється потік захоплених вигуків прихильників нашого незламного лідера: Оце так дав! Оце тек сказанув! І так аж до нової ще більш вражаючої промови. І так вже чотири роки. З одного боку, щоденні втрати синів, братів, чоловіків, батьків, які вже ніколи не повернуться додому, не побачать своїх рідних, не пройдуть вулицями міста. З іншого — нові й нові дотепи нашого всенародно обраного, який літає усім світом, аби вразити цей світ власним красномовством. Точніше, не власним, а написаним грамотними помічниками і помічницями. Так і хочеться запитати їх усіх: ви що, вашу мать, не розумієте, що ви зі своїм шефом не на КВНі, де за ваші дотепи вам поставлять ту чи іншу оцінку? Ви у країні, виснаженій війною та вашою брехнею! Але як ти їх запитаєш, якщо це запитання, ще не дійшовши до адресата, потоне у багатотисячному хорі фанатів президента, які, треба думати, готові до безкінечності слухати його промови, відриваючись інколи на поховання своїх загиблих на війні чи від війни рідних та близьких. А може, так і треба? Може, така наша доля, за яку більшість українців дружно проголосували сім років тому і досі пишаються своїм вибором? У промовах Зеленського про це якось не згадується. І у траурних промовах над тілами загиблих теж.
