У вересні страшно далекого вже 1973 року в Чилі стався переворот, і владу захопили військові. Для країн Південної Америки це було звичною справою — світ сприймав тамтешні перевороти як щось природне та невідворотне. Але переворот у Чилі був особливим — скинутого місцевими генералами президента чомусь дуже любили в СССР, і тому наша тодішня пропаганда розповідала про згаданий переворот як про чи не найбільшу катастрофу в історії людства.
Новий військовий уряд у Чилі наша тодішня преса називала винятково «хунтою», що перекладалося з іспанської як «рада». І за бажання чилійську владу можна було називати «радянською». Але хто тоді у нас знав іспанську? Зате назву «хунта» вухо наших людей одразу сприймало як щось непристойне. Після новин про переворот нам повідомили, що згадана хунта заарештувала головного чилійського комуніста Луїса Корвалана. І це, якщо вірити тодішнім ЗМІ, переповнило чашу терпіння «трудящих».
Чи не щодня по радіо, телевізору та в газетах повідомляли про те, що той чи інший трудовий колектив з неозорих просторів СССР вимагає від чилійської хунти відпустити згаданого Корвалана з-під арешту. Та що там колективи! Окремі «трудящі» — від робітників та «хліборобів» до інженерів та науковців — теж щоденно виступали у пресі та на телебаченні з тою ж самою вимогою. Я тоді був старшокласником, у пресі ще не працював і тому не міг знати, як саме ці протести потрапляли на сторінки газет та телевізійні екрани. Але підсвідомо у цьому всьому відчувалося щось напіванекдотичне.
Ми ж бо розуміли, що жодна хунта не почує закликів умовної ткалі Тетяни Петренко, вчительки Людмили Петрової чи колгоспниці Аміран Зайнутдінової з далекого СССР на захист ув’язненого чилійського комуніста. Тим більше, що згадані трудівниці, навіть коли вони особисто писали свої заклики, навряд чи хоча б щось тямили у політичному устрої далекої південноамериканської країни на іншому кінці земної кулі, аби вказувати їхньому уряду чи то хунті, кого саме заарештовувати, а кого відпускати. Так само було з американкою Анджелою Девіс, свободу якій у ті часи вимагали наші «трудящі» від уряду США. Їм же не казали тоді, що згадана Анджела насправді гомосексуалістка чи щось таке, і за тодішніми законами СССР її мали би посадити за це до в’язниці. Всі ці протести ще тоді виглядали як порожня балаканина людей, які не завжди розуміють, як слід, проти чого протестують і чого вимагають, і яка не мала жодних хоч трохи реальних наслідків.
Про все це я згадую тепер, читаючи щодня сотні «аналізів» політики американського президента від наших співвітчизників, які того Трампа критикують і щось від нього вимагають. Ви спочатку зі своїм президентом дайте раду! Інакше виглядатимете як ті «трудящі» із СССР, які чомусь нічого не вимагали від власного уряду і «лічно Лєоніда Ільїча Брєжнєва», вимагаючи «свободу Луїсу Корвалану».
