Ользі Йосипівні довелося самій виховувати п’ятеро онуків. Хоча жінка працювала в одній з будівельних організацій Рівного, квартири, як чимало інших колег, вона отримати не зуміла, а тому й досі живе у малосімейці. Торік жінку спіткало нещастя: вона втратила внучку. Восени минулого року Юля влаштувалась працювати в фірму «Промсервіс». Вона попередила бабусю, що наступного дня повернеться пізно, бо щойно здасть зміну, як понесе на фірму трудову книжку, щоб офіційно оформитись на роботу. Вже зранку наступного дня в Ольги Йосипівни боліло серце, увесь день її переслідувало погане передчуття. А о сьомій вечора в оселю прийшов міліціонер і сказав, що її внучка додому не прийде...
…Солдати з військової частини, біля якої розташований цигарковий кіоск, вранці 6 жовтня побачили, що звідти виходить дим. Черговий зателефонував рятувальникам. Коли ті приїхали і вогонь загасили, побачили продавця, яка лежала на підлозі. Експерти сказали, що причиною смерті Юлії стала механічна асфіксія, тобто вбивця її задушив. Крок за кроком оперативники з карного розшуку області відтворили останні години життя дівчини. З’ясувалось, що увечері провідувати Юлю приходила її сестра. Вона була не одна, а з Едуардом, юнаком, якого знали давно, проте останнім часом він зник з поля зору сестер, і чим займався та як жив, вони не знали. Ні Юля, ні Алла навіть не здогадувались, що Едуард був засуджений за крадіжки, проте покарання отримав умовне і судимість була в нього погашена. Юнак часто зникав з дому, з якихось причин чимало своїх речей тримав у камері схову на залізничному вокзалі. Побачивши гостей у той вечір, Юля впустила їх всередину кіоску. Едуард запропонував відзначити те, що дівчина тепер має роботу, і сам зголосився піти по пиво. Гості затримались допізна, а потім Едік пішов проводжати Аллу додому. Юля поклала на підлогу матрац, закрила віконце ковдрою та прилаштувалась подрімати. Дівчина знала, що перші покупці з’являться щонайменше вдосвіта. І вона незчулась, як заснула, скоріше за все — від незвички працювати вночі. А Едік тим часом посадив Аллу на таксі, а сам вирішив повернутись до Юлі. Його цікавила не сама дівчина, а гроші, які можна було забрати з кіоску. Двері були замкненими, і він вліз всередину через віконце. Знайшов виручку. У коробці було 600 гривень, взяв кілька блоків цигарок, картки поповнення рахунків мобільних телефонів, 11 пачок презервативів. Щойно Едік зібрався піти, як Юля почула шурхіт, прокинулась та запитала: — Хто є в кіоcку? Відповіді на своє запитання не почула, проте на шиї відчула чиїсь руки. Злодій почав її душити. Дівчина опиралась, доки мала сили, вона подряпала нападнику руку, а потім раптово затихла, знепритомнівши. Едуард вирішив її згвалтувати, навіть почав роздягатися, проте в останню мить передумав. Одягнувся та раптом почув, що Юля подає ознаки життя. — Я злякався, що вона мене впізнає, — скаже згодом Едуард. Він знову накинувся на дівчину, і цього разу таки її задушив. А потім — перекинув смітник з папіряччям, поклав на матрац камін, увімкнув його в розетку та вийшов на вулицю. Ключ від кіоску викинув дорогою. Едіку в ту ніч вже було не до сну. Він зайшов дорогою в магазин, купив мобільний телефон та стартовий пакет до нього, і додому до рідних не повернувся, а поїхав у Луцьк. Там винайняв помешкання, проте довго на волі не пробув — 8 жовтня за ним приїхали працівники міліції з Рівного. Про вбивство Юлії Едік розповідав слідчим спокійно, так, ніби йшлося про ненавмисне розбиту вазу. На вирок в апеляційний суд області ніхто з рідних до нього не прийшов. Суд врахував щире каяття Едуарда, його сприяння в розкритті злочину. Колегія під головуванням Анатолія Квятковського визнала підсудного винним у скоєнні навмисного вбивства та в розбої, проте виправдала у замаху на згвалтування. 21-річний Едуард проведе у колонії найближчі 15 років. Бабуся Юлії , яка увесь вирок простояла, дивлячись не на підсудного, а у вікно на вулицю, ледь-ледь стримувала плач, а опісля швидко залишила залу. Ольга Йосипівна знає: який би вирок не пролунав у суді для того, хто відібрав життя в її улюбленої внучки, Юлю цим до життя не повернеш. — Я не можу його простити і не прощу ніколи, — сказала жінка журналістам. Едік, який в останньому слові таки спромігся попросити у неї вибачення за вбивство Юлії, має сплатити жінці 100 тисяч гривень моральної шкоди за відібране життя і трохи більше тисячі гривень — матеріальної.
