– Мене на гостину до Німеччини кличе єдина онука – я мушу поїхати, поки дозволяє здоров`я. Та я обов`язково вернуся додому, – розповіла відвідувачка працівникам міграційної служби Рівненської області.
Пані Галина народилася в Черкаській області. У 2013 році переїхала до єдиної доньки в Рівне. Добре пам`ятає Другу світову війну: наступ німецької армії, звук падаючих снарядів біля хати, де вона жила з батьками та була п`ятою дитиною в сім`ї. З болем в серці пригадує штучно сплановане знищення українців червоною армією.
– Приїжджали «ястребки» і забирали все зерно… Люди пухли від голоду, вмирали. Я була б теж не вижила, якби не тітка, яка принесла трохи молока. Тепер я тут… – ділиться спогадами пані Галина.
Не думала жінка, що витримавши «совєтів», доведеться українському народу знову страждати від російської окупації. Та вона впевнена – буде мир на нашій землі, бо ми сильна нація.
– Я завжди плачу за нашими хлопцями, які гинуть на війні. Це наші найкращі сини. Та окупанти нас не могли зламати раніше. Не вдасться їм і тепер, – підсумовує 91-річна жінка.
По приїзді з Німеччини рівненські міграційники домовилися зустрітися з Галиною Лук’янівною. Вона пообіцяла прийти та розповісти про перебування за кордоном. Але запевнила – кращої землі за українську немає ніде у світі.
