В оптимістичні 60-ті роки у кутку однієї з аудиторій водного інституту встановили монументальну лекторську трибуну. Минали роки. Мінялись покоління студентів. Приходили нові викладачі. І лише стара трибуна, мов пам'ятник, стояла на своєму п'єдесталі.
Але одного разу під час ремонту масивну споруду таки зрушили з місця. Перед присутніми відкрилося дивне графіті, залишене на стіні студентом-шестидесятником: "Боже, врятуй мене від Саксонова, від Дубчака врятуюсь сам". Кажуть, до цього послання із минулого, мов на екскурсію, ходили викладачі інституту, згадуючи математика Саксонова і фізика Дубчака — легенд старого "водника". Хто вони — ці герої студентського епосу? Звідки вони? Чи насправді вони були такими страшними, якими їх "малювали" студенти-поліщуки? Відповідь можна знайти у стінах закладу, який у роки моєї студентської юності звався УІІВГ. Десь там, у його нетрях, сховався інститутський музей, працівники якого готують до друку книгу спогадів старшого викладача кафедри математики Абрама Марковича Саксонова. Хтось із маститих фантастів пророкував — у майбутньому художня проза відімре, витіснена мемуаристикою і біографічною літературою. Мовляв, прагматичних людей майбутнього цікавитимуть більше факти, аніж безплідні фантазії. Зауважу, якщо ті мемуари сухого, утопічного майбутнього будуть написані так захоплююче, як мемуари провінційного вчителя Саксонова, то хай їй грець, тій художній літературі. Свої спогади математик назвав дещо по-науковому: "Деякі епізоди моєго життя". Стисло, конспективно і водночас чудовою літературною мовою автор розповідає історію своєї скромної (ну не Ландау ж насправді) персони. Але перед читачем постає грандіозна панорама епохи, свідком і учасником якої довелося стати Абраму Марковичу. Фактично перед нами — не повна біографія, а її "концентрат", якщо хочете — best, збірник найяскравіших, найдраматичніших і найемоційніших епізодів життя. Завдяки цьому книга надзвичайно драйвова і читається на одному диханні. Тут є все — непосидючий Том Сойєр, який відправляється у небезпечну експедицію на дно глибочезного колодязя у пошуках загубленої речі і дивом залишається живим. І рік (найважчий, перший), проведений у блокадному Ленінграді. І фронтова розвідка. І балансування на межі життя і смерті у фронтових госпіталях. І конфлікти з криміналітетом на залізничних вокзалах у містах. І рівненські пригоди — "довелося натовкти пику п'яному хулігану прямо на вулиці Ленінській, поблизу будинку з аркою". Хулігану не позаздриш — найінтелігентніший Абрам Маркович ніколи не залишався осторонь неподобств і був справжнім атлетом, який жбурляв бойову гранату на 60 метрів. Абикого у фронтову розвідку не брали. Ворошилов називав Олеко Дундича "левом із серцем малої дитини". Ця характеристика якнайліпше підходила і викладачу рівненського "водника". Є у спогадах і курйозні, майже містичні епізоди. Студент математично-механічного факультету Ленінградського університету Саксонов разом із своїм товаришем добре підготувалися до екзамену з теоретичної механіки. Однак із 80 питань два залишились невивченими — часу було обмаль. Яким же був шок студентів, коли саме ці питання їм обом і дісталися. Імовірність такого збігу була близькою до нуля. З тих пір математик всіх запевняв, що теорія імовірності — не що інше, як шарлатанство. Автор пригадує випадки рідкісної людської підлості, з якими йому довелося зіштовхнутись у своєму довгому, насиченому подіями житті. (Абрам Маркович помер 22 липня 2010 року, не доживши декількох місяців до свого 90-ліття). Ось один із них: в 50-ті роки на керівника Уральського політеху, порядну людину, написали брудний донос. Випадково Саксонов дізнається, що автор доносу — викладач… Саксонов. Невідомий негідник підступно і винахідливо підписав свою гидку брехню іменем відомого своєю принциповістю Абрама Марковича. Обурений "донощик" не заспокоївся, доки не розшукав "за почерком" справжнього автора підписної анонімки. Проте частіше автор згадує інші імена й інші вчинки:" Я і моя дружина Люба ніколи не забудемо добрих і чесних людей, яких зустріли на своєму шляху". Колись, на початку ХХ століття, письменник Мережковський написав книгу "Грядущий хам". Ми сьогодні перебуваємо на черговому витку історичного періоду, якому можна дати умовну назву-алюзію "Пришедший хам". Сьогодні, зрештою, як завше, не вистачає шляхетних, по-справжньому освічених, сміливих, високоморальних громадян з активною життєвою позицією, які формують справжнє громадянське суспільство. Таких, як Абрам Маркович Саксонов. Не можу не вдатись ще до однієї алюзії: "Боже, поверни нам Абрама Марковича, а Дубчака ми виплекаємо самі".
