Адвокат довів: даремно льотчика звинувачували у катастрофі

2087 0

Ми у соцмережах:

Адвокат довів: даремно льотчика звинувачували у катастрофі

Льотчики не помирають, вони просто відлітають і не повертаються. За цим мало не поетичним твердженням насправді прихована жорстока правда життя: українські льотчики, піднімаючись у небо, не знають, чи пощастить їм повернутись на землю, та вони є оптимістами і воліють про погане не думати. Президент України, який мало не потрапив у катастрофу під час візиту в Бразилію, коли під час зльоту його літака на швидкості 250 км/год раптово відлетіло переднє колесо з шасі, зізнався цього тижня журналістам, що керівництво нашої країни літає на повітряних суднах, вік яких становить 30-40 років. На яких «бляшанках» тоді доводиться літати решті, уявити неважко. Був оптимістом і рівенський льотчик Яків Живодьор — він любив небо.

У той травневий день 2000 року ніщо не віщувало лиха. Яків разом з колегою Іваном Морозовим на вертольоті Мі-2 облітали лісові масиви Волині, щоб подивитись, чи немає десь пожеж. Погода була спекотною, у ті Великодні дні чимало людей відпочивали на природі, і лісівники побоювались, що хтось із них залишить незагашеним багаття. До того льотчики і браконьєрів по лісах вистежували, і крадіїв пального з нафтопроводів шукали. А 2 травня працювали на замовлення «Волиньлісгоспу». Вранці 3 травня також полетіли туди, бо їх замовили ще на день, а в обідню пору прилетіли на дозаправку в Рівенський аеропорт. Колеги й подумати не могли, що бачать їх на своїй базі востаннє. А тим часом до трагедії залишалось якихось кілька годин. …Яків народився в багатодітній родині, що мешкала в глухому селі на Черкащині. У той час дітлахи ще не мріяли про те, що коли виростуть, стануть адвокатами чи банкірами. Вони хотіли бути лікарями, вчителями та льотчиками. Блакитне небо та літаки, яких маленький Яша якось побачив над рідним селом, назавжди полонили його серце. Хлопчик сказав рідним, що коли закінчить школу, неодмінно стане льотчиком. Ті кепкувати з малого не стали, бо знали його вперту вдачу, а ще — цінували за наполегливість і старання. Та після служби у Збройних силах Яків несподівано для всіх вступив до Київського державного університету на факультет… міжнародних відносин. Провчився лише рік, опісля якого став… курсантом льотного училища, успішно пройшовши медкомісію. З 1976 року Яків Живодьор почав працювати на Рівенщині. Познайомившись з Іриною, яку зустрів випадково у дорозі, закохався. Невдовзі вони побрались. Дружина працювала вчителькою. Яків спершу літав на Ан-2, побував у багатьох куточках Радянського Союзу. Налітав 10 тисяч 176 годин і був пілотом першого класу цивільної авіації. Коли в Рівенському аеропорту з’явились вертольоти, перевчився і почав літати на них. Льотчики жартома називали ті вертольоти «стрекозами», ці «бляшанки» справді нагадували бабки, які злітають і приземляються там, де їм заманеться. Оклад у рівенських авіаторів був на той час смішним — 75 гривень. Яків збирався оформляти документи, щоб піти на пенсію, казав колегам, що востаннє піднімається в небо, настав час підшукати «приземлену» професію. Мі-2 був виготовлений в 1962 році, ремонтували його чотири рази і мали списати в 2001 році. Лівий двигун ремонтували востаннє в 1984 році, правий ремонтували аж тричі, востаннє — за дев’ять років до трагедії. Близько 17-ї години 3 травня біля села Сокиричі Ківерцівського району Яків Живодьор вирішив зробити технічну посадку, бо почув запах диму. Вибрав для цього майданчик. Ретельно оглянувши вертоліт та прилади, льотчик не побачив нічого підозрілого і вирішив летіти далі. У салоні був пілот-оглядач Іван Морозов, чотири лісники та трійко їхніх дітей, яких дозволив взяти у політ Морозов, бо хотіли подивитись на ліс з висоти пташиного польоту. Щойно Мі-2 почав підніматися і висота сягнула позначки трохи більшої метра, почувся якийсь хлопок із правого двигуна, спалахнуло полум’я. Вертоліт каменем впав на землю, завалився на правий бік, крутонувся кілька разів по землі, бо ще працювали лопасті, а потім спалахнув уже увесь та розвалився на частини. Лісників викинуло на майданчик. Іван Морозов загинув у тому пеклі одразу ж. Яків Живодьор отримав травматичну ампутацію лівої ноги. Доки лісники добігли у село, щоб викликати швидку допомогу, доки машина з лікарями добралась до місця трагедії, льотчик ще жив, міцне серце працювало до останнього. Та Яків втратив стільки крові, що до реанімації його не довезли. Ірині Живодьор, яка була в той день з доньками вдома, зателефонував знайомий з управління Служби безпеки і запитав, де її чоловік. Відповіла, що додому Яків ще не повертався. У відповідь почула, що у Ківерцівському районі розбились льотчики, а прізвищ їх ще не знають. Серце защеміло, тремтячими руками набрала номер телефону аеропорту. Їй правди про загибель чоловіка не сказали, чи самі ще не знали, чи жінку пожаліли, а вона почала у лікарню. Іннуся, якій виповнилось тоді лише десять місяців, не могла зрозуміти, чому раптом почала плакати мама. Старша Катруся, якій ішов одинадцятий рік, була шокована почутим, дівчинка боляче пережила втрату татка. Вона й досі часто хворіє. Та ще не встигли тоді рідні поховати загиблих, як волинські журналісти облили їх брудом, мовляв, «льотчики на третій день Великодня були п’яними, тому й не впоралися з вертольотом». Про те, що біологічні дослідження проводились десь із тиждень і з багатьма порушеннями, всі мовчали. — З яких причин впав Мі-2, ніхто достеменно не знає й досі, дехто з чиновників поспішив знайти «хлопчика для биття». Технічного обстеження вертольота так і не було проведено, це могли зробити або в Конотопі, або в Польщі, та грошей для такої експертизи не знайшлося, — каже рівенський адвокат Олександр Ганов, який представляв інтереси родини загиблого Якова Живодьора у суді. Тим часом версій трагедії було кілька. За однією з них, Мі-2 міг впасти через перевантаження, проте фахівці її відкинули ще на початку слідства, бо перевантаження насправді не було. Технічні параметри дозволяють такому вертольоту піднімати в повітря 8 чоловік. Напередодні на цьому ж Мі-2 возили знімальну групу з телебачення, щоб ті разом із лісівниками «пополювали» за браконьєрами на Рівенщині, і все закінчилось благополучно. За іншою версією, Мі-2 міг впасти й через те, що пілот-оглядач у момент зльоту із хвоста раптово перейшов в його передню частину і таким чином змістився центр, що й призвело до падіння. Та захисник дотримується найвірогіднішої з усіх версій: трагедія сталася через поганий технічний стан повітряного судна. Свої вердикти винесла комісія з Держдепартаменту Укравіації. За її висновками, причиною трагедії під час зльоту були… «неадекватні і несвоєчасні дії Якова Живодьора», а на поведінку командира повітряного судна вплинув його психофізіологічний стан, викликаний тим, що він незадовго до польоту «вжив алкогольні напої». Волинська транспортна прокуратура порушила кримінальну справу за статтею 77 Кримінального кодексу України (в старій редакції), тобто за фактом порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту, що спричинило нещасний випадок з людьми. А закрили її за пунктом восьмим статті 6 КК, тобто в зв’язку із смертю обвинуваченого. Ні родина загиблого, ні їхній захисник з таким рішенням прокуратури не погодились, вони оскаржили висновок слідчого, і справу було повернуто на додаткове розслідування. Паралельно Рівенський місцевий суд, куди звернулась із скаргою вдова загиблого льотчика Живодьора, визнав необгрунтованими та неправдивими всі три акти стосовно причин цієї авіапригоди: акт спеціального розслідування Держдепартаменту Укравіації, Волинського територіального управління з нагляду за охороною праці та акт Н-1, складений рівенським авіазагоном. Кримінальну справу розслідувала Ковельська міжрайонна територіальна прокуратура. Її було закрито, цього разу — за відсутністю в діях Якова Живодьора складу злочину. Отож адвокат Олександр Ганов зумів довести, що вини рівенського льотчика в тій катастрофі на Волині немає та виправдав добре ім’я Якова Живодьора. — Ця трагедія сталась тому, що льотчики літали на «домовинах», бо інакше вертоліт Мі-2 і не назвеш. Професія льотчика була, є і залишається ризикованою, отож хочу побажати цим людям здоров’я та оптимізму і схиляю голови перед їхньою мужністю, — сказала наостанок нашої зустрічі вдова Якова Ірина Живодьор. …Після трагедії в небі Волині рівенські льотчики на вертольотах більше не літають, два з них і досі стоять розібраними в аеропорту.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також