Депутат сільської ради Валентина Поліщук стала власницею майже півкілограма золота, щоправда, циганського. Як таке могло статися, жінка й досі зрозуміти не може. Під час зустрічі з двома аферистками, які завітали в село М’ятин Гощанського району, жінка, яка, схоже, потрапила під їхній гіпноз, віддала 600 доларів та чотири тисячі гривень.
...Пані Валентина у той день прала білизну на подвір’ї, чоловік порався по господарству. Несподівано з вулиці її покликали дві жінки. Валентина підійшла. Незнайомки, одній з яких було біля 30 років, іншій — близько сорока, розмовляли російською мовою. Одна з них мала азійську зовнішність — кругле обличчя та приплюснутий ніс. Обидві мали фарбоване волосся. Вони запропонували, щоб господиня купила в них комплект постільної білизни, махрові простирадла та рушник. Сказали, що ще має під’їхати мікроавтобус з товаром. — Добра жінко, допоможи нам розпродати товар, бо через кордон його провезти не можемо, — благали Валентину незнайомки. Вони почали розповідати, що приїхали в Україну з Алма-Ати. Їхній батько працює начальником нафтобази. Родина є заможною, має мережу магазинів у всьому світі. В Україні не розрахували та набрали надто багато товару, а на кордоні за нього треба платити величезне мито, тому й змушені його розпродати. Валентина відповіла, що нічого купувати не буде, бо все має. А ви у сусідів запитайте, можливо, хтось з них щось у нас купить, — наполягали жінки тихими, вкрадливими, проте приємними голосами. Та Валентина сказала, що цього не робитиме. Тоді незнайомки почали вмовляти її чоловіка, щоб той подивився на товар. Він спробував спровадити їх з двору, проте зробити цього не вдалося. Незнайомки почали вмовляти, щоб подружжя забрало в них хоча б золото. — Ми купили п’ять з половиною кілограмів прикрас, а перевезти через кордон дозволяють лише п’ять кілограмів. Купіть у нас півкіло, лише по п’ять доларів за грам віддамо, — наполягали жінки. Врешті-решт їм вдалося вмовити Валентину хоча б подивитись на прикраси. Гостинна жінка запросила чужинців у свій дім, і ті миттю витягнули товар — обручки, браслети, ланцюжки та сережки. На них були бірки, на яких значилось, що прикраси виготовлені на Ленінградському ювелірному заводі. — Я знаю, що прикраси мені не потрібні. Розуміла, що роблю дурницю. Бачила, що це — не золото, проте як уві сні гроші витягнула та поклала їх на стіл. Всі, які тримала на те, щоб облаштувати на подвір’ї колодязь. Їх виявилось недостатньо, щоб купити золото. І жінки порадили мені позичити у когось із сусідів. Я так і зробила. Сусідка дала мені ще дві з половиною тисячі гривень, навіть не запитала навіщо мені потрібні гроші. І я віддала їх жінкам, — розповість згодом пані Валентина. Доки аферистки «працювали» з подружжям, селом кілька разів проїхало темно-синє авто. Схоже, саме на ній і з’явились у М’ятині «алматинці», а потім водій очікував своїх спільниць. Перед тим як зникнути, вони комусь телефонували на мобільний. Незнайомки, щоправда, пообіцяли повернутися. Ще й обід собі замовили. Попросили, щоб пані Валентина зварила їм кілька яєць та насмажила картоплі на олії, бо як мусульмани м’ясних страв не вживають. Жінка почала готувати харч і тоді лише отямилась. Коли з очей спала пелена гіпнозу, Валентина відчула себе зле, а чоловік зізнався, що його лихоманить. Аферисток тим часом і слід прохолов. Подружжя миттєво звернулось у найближчий райвідділ міліції — Рівненський. Там сказали, що схожа пригода була у Шубкові — там «циганське золото» придбав якийсь дідусь. Міліціонери обдзвонили кілька постів, проте розшукати аферистів на авто не вдалося. Отож є ризик, що вони знову з’являться в якомусь селі та спробують там продати чергову партію циганського золота. При появі таких підозрілих «торговок» негайно дзвоніть у міліцію.
