Daily Telegraph пише про жертви Американської кіноакадемії, яка несправедливо позбавляла їх заслуженої нагороди — золотої статуетки «Оскара». Так, на думку газети, найбільший кіноактор з нині живих Аль Пачіно, зігравши ряд блискучих ролей, одержав «Оскара» «не за ту роль» — премія була йому присуджена за фільм 1992 року «Запах жінки». У той час як у той же рік актора і режисера Клінта Іствуда позбавили «Оскара» за його найкращу роль у «Непрощеному».
Daily Telegraph пише про жертви Американської кіноакадемії, яка несправедливо позбавляла їх заслуженої нагороди — золотої статуетки «Оскара». Так, на думку газети, найбільший кіноактор з нині живих Аль Пачіно, зігравши ряд блискучих ролей, одержав «Оскара» «не за ту роль» — премія була йому присуджена за фільм 1992 року «Запах жінки». У той час як у той же рік актора і режисера Клінта Іствуда позбавили «Оскара» за його найкращу роль у «Непрощеному». Ще менше, ніж Аль Пачіно, який отримав Оскара «не за ту роль», щастить виконавцям, не менш шанованим і улюбленим, яким жодного разу не довелося одержати бажану золоту статуетку. Саме таким ображеним вважається Кері Грант. При всій своїй чарівності, розумі, красі й постійній присутності на екрані він був номінований тільки двічі за всю кар’єру, яка складається з 73 фільмів (за «Копійчану серенаду» у 1941 році і за «Тільки самотнє серце» трьома роками пізніше). На сцену Кері Гранта викликали лише в 1969 році, через три роки після його останнього фільму. Він одержав почесну нагороду «за унікальну майстерність, на знак поваги і любові колег». Двома роками раніше та ж доля спіткала одного з найблискучіших і нетрадиційних режисерів, які працювали в Голлівуді: Альфред Хічкок одержав премію пам’яті Ірвінга Тальберга. Визнання не просто запізнилося — з моменту його першої номінації минуло майже 30 років. Премія Тальберга вручається не режисерам, а продюсерам. Вундеркінди рідко справляють враження на Академію. Орсон Уеллс, який не досягнув 30-річчя, відкрив нові можливості режисури в «Громадянині Кейні» (1941), проте єдину нагороду він одержав за сценарій, написаний ним у співавторстві. Через 53 роки, коли Квентін Тарантіно випустив «Кримінальне чтиво», він був номінований у категорії «найкращий режисер», але, як і Уеллс, повинен був задовольнитися «найкращим сценаристом». У 1970 році (через три десятиліття після «Громадянина Кейна») Уеллсу вручили статуетку «за артистизм і багатобічність». «Якщо історія повториться, Тарантіно може сподіватися на одержання такої ж в 2023 році», — іронізує Daily Telegraph. Стівен Спілберг повинен був зробити десяток тріумфальних бойовиків, перед тим, як Академія визнала його існування і відзначила його «Список Шиндлера». Пізніше Спілберг назвав «Оскара» «найбільшою честю, яку може надати індустрія». Таким же ображеним академією є і Мартін Скорсезе. Незважаючи на номінації за «Розлютованого бика», «Остання спокуса Христа», «Банди Нью-Йорка» і «Авіатора», він так і не був нагороджений. Серед тих, кого регулярно принижують на роздачі «Оскара», Том Круз, якого читачі журналу Empire нещодавно назвали «найбільшою кінозіркою всіх часів», пише газета. Так само постраждала Мерилін Монро, яка не має жодної номінації. Коли мова йде про голосування в категорії «найкращий фільм», академіків часом можна вибачити за промахи. Так, ані картина Джона Форда «Диліжанс», яку вважають першим сучасним вестерном, ані фільм Віктора Флемінга «Чарівник з країни Оз» не отримали «Оскара». Проте причина криється в тому, що обидві картини були номіновані в 1939 році, коли епопея «Віднесені вітром» випередила всіх, отримавши 10 нагород. Аналогічна дилема виникла в 1950 році, коли були номіновані два великих фільми. При виборі між картинами «Все про Єву» і «Бульваром Сансет» перевагу віддали першій.
