Микола Несенюк: Алібаба і безбар’єрність

Тоді ми бачимо міських чиновників, які у розпачі розводять руками — немає коштів! У той же час кожного року у грудні виявляється, що у згаданому порожньому ніби бюджеті залишається «неосвоєною» купа грошей, які влада починає терміново закопувати в землю, організовуючи передноворічний благоустрій. Дарма що за рік-півтора укладені у передноворічні дні асфальт, плитка та бордюри починають розвалюватися. Не до того — знову приходить грудень і знову слід починати довбати вулиці й тротуари, бажано ближче до центру міста. Не тому, що у центрі потрібніше, а тому, що у центрі усім добре видно, що бюджетні гроші не вкрадені, а «освоєні». Ми звикли до цього за багато років як до травневої грози, липневої посухи чи жовтневого дощу. Хотів навіть запропонувати владі не займатися дурницями, а просто перераховувати неосвоєні кошти на рахунки потрібних організацій, не ламаючи тротуари. Всім було б добре — і матеріали б зекономили, і у місті було б чистіше. Але не виходить — цього року передноворічний розвал тротуарів у містах України не такий, як раніше! Тепер це не просто закопування народних грошей у землю, а боротьба за «безбар’єрність». Це відносно нове слово у лексиконі наших бюрократів має означати створення всіх умов для зручного пересування вулицями людей з інвалідністю. Спробуй проти такого виступи — станеш ворогом для всіх на все життя! А я і не виступаю! Я просто розповідаю про те, що відбувається рік у рік в один і той самий час і одним і тим самим способом. І якщо хоча б сота частка «освоєних» таким чином коштів допоможе людям із обмеженими можливостями, я буду лише радий! Аби ці гроші «Алібаба» у мішках за кордон не вивіз!